Сторінка
2

Психологія у світлі вчинково-ситуаційних відношень. Т.Томашевський та інші

Томашевський зауважує, що психологічна наука ще не складає цілісну компактну систему. Певні аспекти зв'язків людини з її оточенням були кра­ще досліджені, і для їх з'ясування зібрано великий фактичний матеріал. Інші аспекти — ще у перспективі свого вивчення.

Логіка викладу бере початок з проблеми "людина та оточення". Тут постають дві взаємопов'язані проблеми: "людина в середовищі" та "людина в ситуації". Середовище ще не визначає конкретності вчинку і є загальною умовою поведінки. Там, де постає ситуація, там уперше з'являється вчинок. Мова тому має йти про те, яким чином постають ситу­ація і середовище, якщо вони стають рушійною силою дії. Центр уваги те­пер зосереджується на тому, яким чином оточення визначається самою жи­вою істотою, тобто яким чином постає із оточення сама ситуація. Тома­шевський тому зауважує: "Людина як елемент середовища біологічного або суспільного постає насамперед як істота свідома і здатна до цільового діяння. Тому вже можна відповідно регулювати стосунки між собою та ото­ченням і створювати власне середовище. В цьому процесі регуляції істотну роль відіграє її свідомість, здатність створювати суб'єктивний образ середо­вища та свого місця в ньому, "перцепція середовища", ί тут постає важливе питання, чи є ця перцепція адекватною середовищу, чи ні, і яким чином мо­же відбуватися відхилення від адекватного сприймання стану речей". Так поняття "оточення" стає ситуацією, а зовнішній світ вже не виступає фа­талістичним визначником поведінки. Toму й постає велика психологічна проблема — "людина в ситуації", коли динамізм відношень людини до се­редовища набуває сили й розвитку. На відміну від поняття "середовище", котре підкреслює стабільність відношень, поняття "ситуація" підкреслює змінність відношень. "Ситуацією людини, — зауважує Томашевський, — слід називати характер її взаємних стосунків з різними елементами її сере­довища у певному моменті часу".

Поняття ситуації має місце не тільки у психології, а й у філософії та інших науках про людину, В філософії, що звернена більше до онтології, питання ситуації набуває першорядного значення. Це, з одного боку, сто­сується феноменології та екзистенціалізму, з іншого — марксизму. Пробле­му ситуації розробляли Е.Гуссерль, М.Гайоеггер, М. фон ГартмаІІ, М.Мерло-Понті, Ж.-П.Сартр, а також психологи, що близько стоять до психіатрії, такі як К.Ясперс, Л.Бінсвангер, Е.Мінковський, К.Роджерс та ін. Марксизм також є філософією людського буття і розкриває ситуацію економічну та суспільну.

Переважна більшість авторів згодні з тим, що поняття ситуації тісно пов'язується з поняттям активності (Ф.Зшнецький, Т.Парсонс та ін.). Одним із перших психологів, хто показав важливість розкриття значення ситуації, був Ф.Бартлетт. Він писав, що для визначення ситуації мусимо у даному випадку звернутись не тільки до самої системи матеріалу, але та­кож до тієї особливої активності, або більшої їх кількості, яка виступила в даному випадку в якості провідної. Філософ Ж.П.Сартр висловлюється у своєму блискучому стилі: "Померлий не є вже в людській ситуації".

На значення ситуації для психічного розвитку дитини і для її психічного здоров'я було звернуто увагу в педагогічній психології (К.Бюлер, 1933), а також психоаналітиці (А.Адлер, 1949, J.Dollard і E.N.Miller, 1964). Ще глибше керований характер поведінки було досліджено К.Левіном, погляди якого мали сильний вплив на психологічні теорії мотивації.

Для розуміння спонукального і проблемного аспектів ситуації істотне значення має факт, що людина як суб'єкт ситуації сама є також одним з елементів своєї ситуації, а остання складається з елементів оточення та зі стану (або станів) самої людини. Об'єктивні риси ситуації залежать від по­ведінки людини, яка їх встановлює, яка спостерігає ситуацію, а спостере­ження ситуації залежить як від самої людини, так і від об'єктивних рис ото­чення.

Важливим аспектом психологічного вивчення ситуації є її зв'язок не лише зі свідомістю, а й з несвідомими компонентами поведінки. В ситуації також можна вирізнити елементи сприймання і уяви, тобто об'єктивне оточення і суб'єктивне тлумачення. Наприклад, у цілому здорові пацієнти інколи створюють ситуацію хворобливості, вибудовують власну концепцію хвороби, на що має зважати лікар.

У структурі ситуації розглядають і стимуляційний аспект, неспе­цифічні та специфічні стимули ситуації, її депривацію. Специфічні стимули ситуації полягають у тому, що виникають певні відповіді організму, реакції.

Структура ситуації залежить також від характеру цінності, вартості й можливості. Вартість визначає напрям діяльності.

Я. Рейковський визначає чотири типи ситуації:

1) ситуація важливості, значення. Проблемна ситуація є ситуація об­рази (uposlezenia);

2) ситуація моральних вимог, зокрема риторичного порядку;

3) ситуація домагання та осягнення успіху;

4) ситуація загрози, в якій домінуюча цінність має характер негативний. Можна говорити також про типи ситуації залежності, влади, конку­ренції.

Особлива класифікація дає такі види ситуації, як нормальна, актуальна і важка, — види, які залежать від взаємних стосунків людини і навколиш­нього світу. Розглядається також ситуація депривації, prsesiazenia (на межі можливості). Тут і ситуації конфлікту, загрози, стресова, фрустрація, нарешті — кризова спроба змінити обставини приводить до дезор­ганізації поведінки.

С.Міке звертає особливу увагу на те, що соціальні чинники впливають безпосередньо на поведінку і психічні процеси у людей в конкретних ситу­аціях, в яких вони пізнають світ і виступають творцями. В конкретних ситу­аціях соціальні чинники впливають на людей опосередковано, через систе­му вкладених в дану культуру певних норм, вартостей, що модифікує інформацію про світ зовнішній, а люди відбирають її у специфічні для них способи і вчиняють згідно з соціальними нормами, цінностями і поставами (postaw). Онтогенетичний розвій особистості значною мірою зумовлюється чинниками соціальними, такими як власна активність суб'єкта, соціальне середовище та виховання. В ситуаціях конкретних соціальні чинники мо­жуть безпосередньо та опосередковано модифікувати психічні процеси та поведінку людей. С.Міке впритул підходить до розуміння того, що і фізіологічне, і соціальне впливають на поведінку і стають її змістом лише через психічне.