Сторінка
1

Психологія у світлі вчинково-ситуаційних відношень. Т.Томашевський та інші

Ідея побудови системи психології у контексті вчинково-ситуаційних відношень має сьогодні неабияке поширення у світовому науковому співтоваристві, свідченням чого є самостійна, незалежна від споріднених поява системних робіт, спрямованих на розробку цієї ідеї.

1978 р. у Варшаві за редакцією Т.Томашевського вийшла друком книга під назвою "Psychologia" — вже четверте академічне видання. Книга являє собою своєрідний підсумок досягнень світової психології, але такий підсумок, який пропонує певну систему психології, а саме на тлі вчинкового принципу.

У книзі розгортається ідея становлення вчинкопого осередку, який дає можливість побудувати відповідну систему психології, її внутрішня логіка розкривається через розгортання відношень людини та її оточення і при цьому показується внутрішнє перетворення середовища в ситуацію, яка стає значущим оточенням та середовищем. Мова йде про біологічні підстави вчинкової поведінки, а також підстави соціальні. Те, що лежить між біологічним чинником і соціальним, є свідомість.

Першою вчинковою акцією встановлюється орієнтація в оточенні, яка передбачає інформаційні процеси та їхні рівні — сенсорний та спостере­ження. Орієнтація в оточенні передбачає научіння та його активне збере­ження в пам'яті. Орієнтація поглиблюється за допомогою мисленевого чин­ника, а також мовлення і мови.

Вчинок далі розглядається у структурі регуляційних компонентів людської поведінки. Тут виступає ідея регуляції поведінки, що розкри­вається через прийняття рішення, в основі якого виступають емоційні ком­поненти — мотивація в широкому розумінні цього слова. Формами вчиню­вання є, зокрема, фрустрації та стреси нашого життя. Центральною у сис­темі регуляції та інтеграції виступає дія (вчинок) людини, або вчинкова дія. Поняття особистості не є щось статичне, воно й розкривається у вчинковій активності людини.

Таким чином, структуру психологічних знань покладено на вчипкову структуру. Особистість, її активність є вчинковою активністю. Т.Томашевським та його співавторами здійснено велику системотворчу ро­боту в психології. Загалом друга половина XX століття серйозно позначена "вчинковим мисленням".

Томашевський тому й зазначає, що засадничим предметом психології є людина та її вчинкова поведінка. Обидва ці елементи між собою тісно дов'язані: коли мовимо про психологію як науку про людину, то цікавимося останньою головним чином як суб'єктом учинювання; коли ж мовимо про психологію як науку про вчинювання, то маємо на думці насамперед усі найвищі, суто людські форми поведінки. Водночас людина, як і її вчинко­ва поведінка, є предметом дослідження також інших наук, але. відповідно, в інших аспектах. Тому й постає проблема окреслення місця психології се­ред інших наук, зокрема тих, що межують з нею. Інші науки відображають різні пункти бачення проблеми людини та її поведінки. Слід гояетагги також і про межові питання, властиві суміжним наукам. Але це будуть різні по­зиції бачення об'єктивно єдиного предмета. Тому психологія визначається як наука, для розвитку якої потрібні дослідження комплексні. Разом із цим дані, отримані в психологічних дослідженнях, будуть корисні для інших наук. Це слід зазначити як особливість становлення психології в XX столітті, коли чіткі межі між дисциплінами стираються у пошуку зв'язків між ними.

Від усіх інших наук психологія відрізняється тим, що як наука про лю­дину вона досліджує найвищі форми поведінки (учинювання). Такою є по­ведінка доцільна, спрямована на осягнення окресленого конечного стану. Саме ці форми поведінки називаються польською мовою czynnoscia (від кореня czyn — учинок, дія), а якщо хочемо підкреслити, що вчинки людини мають свій предмет, котрий підлягає зміненню, мовимо про dziatanin (учинкові дії), тобто про предмет дії. (В інших мовах використовують такі терміни, як деятельность, conduite, Hadlung, behavior з відповідними при­кметниками, наприклад — purposive behavior, goalseeking behavior, modal behavior і т.д.)

Поведінка доцільна охоплює найвищий рівень розвитку людини і є для неї найхарактернішою. Те, що відрізняє людину від інших живих істот, є безперервне прагнення до якихось цілей, реалізації певної мети.

Томашевський формулює таку дефініцію психології, що визначає теоре­тичні підстави її: "Психологія є наука про вчинкову активність людини і про людину як її предмет".

Ця дефініція має двоїстий характер. Вона містить у собі найзагальнішу програму взаємодії зі світом, з одного боку, а з іншого — вказує на реф­лексію щодо актуального становища реалізації тієї програми. Колектив анторів створив розглядуваний підручник саме на таких засадах. Проте він не охоплює всіх проблем загальної психології та відсилає читача до інших тра­диційних підручників. Тут мова йде насамперед про формулювання нового підходу, а значний фактичний матеріал можна знайти в існуючих виданнях.

Те, на що було звернуто велику увагу авторів підручника, є виклад про­блем зв'язку людини з навколишнім світом через учинкову діяльність. Взаємні стосунки "людина-світ" є підставою різних наук про людину, а усвідомлення того, що тлумачення буття людини як ізольованого, замкне­ного в собі, визнається щораз більшим анахронізмом. Слід знайти правиль­не розуміння зв'язку людини і світу: не відривати її від світу і не ставити у повну залежність від нього. Людина є сама високоорганізованою системою, яка включається у функціональну систему ширшого значення. Адекватний опис активності людини — це розуміння її "як процесу безперервної регу­ляції відношень людини до оточення". Ось чому особливу увагу слід приділити розгляду питань про зв'язки людний з оточенням, про стабільне середовище і змінні ситуації, про соціальне обумовлений різних учинків людини, про її настановлення — соціальні та анти­соціальні, про агресію, про безпосередні зв'язки людини з довкіллям і про ті, в яких виявляється опосередковуюча роль створеного людиною образу світу, в якому вона живе, та про образ самої себе.