Сторінка
3

Вишивка на уроках трудового навчання у молодших класах

У давні часи в основному вишивали лише білими та сірими нитками, що залишились від ткання полотна.

Щоб надати їм блиску, їх навощували. Згодом люди навчились фарбувати нитки ,а ще пізніше почали використовувати, крім лляних і конопляних ниток, ще й бавовняні, шовкові, вовняні, золоті й срібні, а також перли, намисто, бісер.

Створюючи візерунки, люди з глибокої давнини користувались умовними знаками-символами, де кожна лінія чи фігура мала певне значення.

Так наприклад:

пряма горизонтально лінія – земля

горизонтальна хвиляста – вода

вертикальна хвиляста – дощ

трикутники – гори

гачкуватий хрест – вогонь

квадрат, коло чи ромб – сонце

Ці знаки – символи руками майстринь поступово перетворювались у візерунки, ускладнювались, доповнювались новими елементами.

Поступово складались орнаменти – послідовне повторення мотивів, в яких у стилізованій формі відображалася вся навколишня природа.

За мотивами орнаменти бувають геометричними, рослинними, тваринними, а також є орнаменти із зображенням людей.

Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, кривульки, лінії, хрестики, крапки.

В основі рослинних орнаментів лежить прагнення перенести у вишивку красу природи.

Такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “калина”, “барвінок” часто використовують в українській вишивці. Деякі несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя. Дуже древній символ “дерево життя” – минуле, сучасне й майбутнє роду людського, родючість землі. Цвіт вишні чи яблуні – символ материнської любові. рута, мальва, півонія – віра, надія, любов. Любисток, васильки – символ людської відданості; ромашка – символ доброти; калина – символ невмирущого роду людського; виноград – краса і радість створення сім’ї; червоний мак – символ чарівної сили, що захищає від усякого зла.

У вишивках тваринних орнаментів зображується: кінь, олень, заєць, півень, голуб, метелики.

Жіноча фігура символізує богиню життя; дитячі фігурки – продовження роду. (дод. 18-21)

Упродовж сторіч багатьма поколіннями невідомих майстрів створювали прийоми вишивання візерунки та кольорові сполучення. Так, у ХІV-XVII ст вишивка набула ще більш широкого значення в оздобленні одягу, предметів побуту. Золотими і срібними нитками у поєднанні з перлами і самоцвітами вишивали церковний одяг, образи, хорогви, багатий одяг царів і вельмож. Кольоровим шовком прикрашали весільні рушники, святкові сорочки, хустки. Вишивання було поширене не в основному серед жінок знатних сімей і серед черниць.

Поступово мистецтво вишивки поширилось повсюди. Із XVIII ст. воно входить в життя всіх верств населення, стає одним з основних занять дівчат-селянок.

Вишивкою прикрашали предмети побуту – рушники, скатертини, святковий і буденний одяг, фартушки, жіночі головні убори, пояси. Вироби, як правило, виготовлялись з простих, недорогих матеріалів, але відзначались вони високою художньою майстерністю.

Прийоми вишивання, візерунки, їх кольорове втілення удосконалювались із покоління в покоління. Поступово відбиралось все краще і створювались неповторні зразки вишивок з характерними національними рисами.

За характером візерунків і прийомом їх виконання українська вишивка дуже різноманітна. Окремі області, а іноді й райони, мають свої характерні прийоми, мотиви орнаменту, кольорові вирішення. Це багато в чому визначається місцевими умовами, побутом, звичаями, природним оточенням. Так утворилось на Україні кілька умовних територіальних районів зі своїми художніми відмінностями та осередком народного мистецтва. Давні традиції зберігаються тут і понині.

Це Полісся (лісова смуга України: північні райони Сумської, Чернігівської, Київської, значна частина Житомирської, Рівненської та Волинської областей);

Центральна Україна – Поділля (територія західної частини Черкаської, південної частини Житомирської, Вінницької, Хмельницької, східної частини Тернопільської області, низинної частини Чернігівської області);

Південь України;

Прикарпаття (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська області, західна частина Тернопільської області).

В свою чергу в кожному регіоні, в кожній області можна простежити свої місцеві особливості мистецтва вишивки.

Особливості гуцульської вишивки

Локальні особливості вишивального мистецтва має вишивка Гуцульщини та Покуття.

У вишивці такої етнографічної групи Карпат, як гуцули, збереглися архаїчні риси народного орнаменту.

Численні історичні, етнографічні, фольклорні та літературні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового призначення. Гуцульська вишивка розвивалась в єдиному руслі західноукраїнського вишивального мистецтва на базі давньоруського, при впливі специфічних місцевих факторів, що виділило її в окреме чітко виражене локальне явище.

Багатство гуцульської вишивки спостерігається у різновидах технічного виконання. Володимир Шухевич у своїй фундаментальній праці “Гуцульщина” подає дванадцять видів техніки гуцульської вишивки: низинка двох видів, стебнівка, плетінка, обмітка, кіска, шов “поперед голки” (“ключка”), шпатівка (“решітка”), настилювання (“соснівка”), хрестик, двостороння стебнівка, “шнурок плетений”. Такі техніки, як поверхневий кучерявий шов і виколювання, є чи не найстарішим. Поширена техніка вишивання – низинка.

На кожному виді одягу використовувались свої відповідні техніки: вуставки сорочок прикрашались низзю, хрестиком; перемітка – стебнівкою; сердаки, кожухи й онучі – кіскою, шпатівкою. (дод. 15, 17)

.Яскравою особистістю гуцульської вишивки є ї геометричний орнамент. Він включає в себе прості мотиви і складні фігурні елементи мотиви-комплекси. Це ромб, напівромб, по-різному поєднані в горизонтальному напрямку.

Варіативна віртуозність утворює різноманітні види ромбічного візерунка гуцульської вишивки.

Крім ромба, поширені в традиційному геометричному орнаменті гуцульської вишивки квадрат, трикутник, круг, осеподібна фігура, хрести, зубці, кучері, плетінка. Ці основні геометричні фігури створюють стрічкові композиції. Всі ці мотиви відомі у мистецтві східних слов’ян уже в Х-ХІІІ століттях. Один із них – геометризація рослинних та інших образотворчих форм, а також трансформація в геометричні мотиви зображень людей, звірів, птахів тощо. (дод. 18-21). Поява ж рослинних мотивів довільного трактування – явище рідкісне. Це і є впливом сусідніх народів. Загалом же в гуцульській вишивці збереглась і постійно зазнавала розвитку давня геометрична основа.