Сторінка
1

Первісні графічні елементи в композиції

П Л А Н

1. Знак у системі візуальної культури.

2. Основні етапи становлення промислової графіки.

3. Геометричні передумови художнього формотворення знакових образів.

1.Знак у системі візуальної культури

Знакові образи графічного дизайну, виражаючи свої естетичні, утилі­тарні властивості, мають інтуїтивні, емоційні, чуттєві, інтелектуальні канали впливу на спостерігача (споживача). Вони стали невід'ємною частиною сучасного життєвого і виробничого середовища людей.

Перш ніж висвітлити значення геометрії у дизайні знаково-сим­вольних образів, розглянемо графічний знак як компонент системи візуальної культури.

Семіотика визначає знак як матеріальний предмет, що чуттєво сприймається і виступає в процесі пізнання та спілкування як пред­ставник (заступник) іншого предмета чи явища і використовується для прийому, збереження, перетворення та передачі інформації про заміщуваний предмет або явище.

Як відомо, існує багато класифікацій поняття "знак", в основу яких покладено певний аспект розгляду (психологічний, історичний, син­таксичний та інші), але нас цікавитимуть, перш за все, зображальні символи, які мають спорідненість з реальними чи уявними образами.

Інформація, що її несе у собі знак, складає його значення і перетворю­ється на засіб комунікативного зв'язку між людьми. Так, для первісної людини кам'яна сокира була знаряддям праці. Щоб виконувати свою функцію, сокира повинна бути міцною, гострою, відповідної форми. Отже вигляд знаряддя праці у свідомості людини породжував відповід­ний образ дії. Тому ритми руху, обриси форми знаряддя, навіть супровод­жувальні заклики ставали передумовами для створення знакового образу.

Із розглянутого вище прикладу випливає, що заміщення спочатку здійснюється за принципом натуральної подібності, але у процесі свого розвитку переходить до принципу умовності – коли форма знаку може навіть втрачати зовнішню схожість з означеним.

Еволюція людства свідчить, що першими знаками зображальної форми були прості досюжетні нефігуративні знаки: гриффади пе­черного ведмедя, перев'язь каменю, ямки та кольорові диски, що зображали рани і символізували дієздатність людини в боротьбі зі звіром, "вохристі плями" неандертальців, що означали, на думку дослідників, вогонь або кров та інше. Внаслідок простоти форми того, що вони зображали, більшість подібних знаків є максимально схематич­ними і сьогодні сприймаються як абстрактні формоутворення.

У часи палеоліту вже визначилися різновиди зображень, що відрізняються рівнями та способами відображення дійсності, а саме:

1. Реалістичні чи фігуративні зображення, в яких очевидним є сюжет.

2. Геометричні – в них схематизм форми може призводити до її невпізнання, а тематика може бути виявлена лише за допомогою певного дешифрування.

3. Орнаментальні – ритмічно організовані елементи, в яких зв'я­зок із темою встановити можна далеко не завжди.

Ці лінії розвитку зображень не є самоізольованими, вони частіше переплітаються між собою.

Основною темою реалістичних зображень в період їх зародження була анімалістична тема. З розвитком суспільної свідомості первіс­ної людини зображення образу людини, тварин насичується емоцій­ним змістом, живими рисами - розвиваються зародки художнього бачення. Знаковий характер контурного зображення, позбавленого чуттєвого заряду, переростає в художній образ. Ідеальний образ, матеріалізований, "опредмечений" за допомогою зображення, побу­дованого за принципом візуальної подібності, поступово, набуваючи чуттєвого характеру, стає основним елементом у сюжетній лінії і отримує свій подальший розвиток у двох основних напрямках:

1. Зображення реальності з метою максимальної подібності означеному предмету. Вершиною його стає натуралізм, що вияв­ляється в ілюзіоністському зображенні як на площині, так і в ре­альній об'ємності. Подібні зображення цілком правомірно вжива­ються у випадках, коли необхідна документальність, точна та одно­значна інформація.

2. Зображення реальності як художньо-образного віддзеркалення дійсності, що отримує свій подальший розвиток в образотворчому, декоративно-ужитковому мистецтві, а також у графічному дизайні. Тут сюжетна лінія формує переважно естетичні категорії, йде шля­хом умовності, з поступовою втратою схожості зображення з фор­мою означеного предмета. Зображення стає більш узагальненим, лаконічним, в ньому майже неможливо впізнати означене.

За формою знаків їх поділяють на конвенціальні та іконічні. Зна­ки, які не зображують того, що вони означають, називають конвен­ціальними. Якщо через обриси знака вгадується певний предмет – знак має назву іконічного.

Конвенціальні та іконічні знаки на рівні чуттєвого пізнання сприймаються як лінії, плями на зображальній поверхні, далі вже в їх організації, впорядкованості проявляється фігура.

У конвенціальному знакові, що не зображає предметний світ, вона служить для впізнавання і відмінностей його від інших знаків даної системи.

В іконічному знакові через зображення вгадується предмет і у свідомості виникає його образ. Виразність іконічних знаків багато в чому залежить від того, наскільки вдало знайдено предмет, яким означено даний об'єкт, наскільки очевидними є його зв'язки, здатні викликати певні асоціації. Не менш важливою є і пластична форма його зображення. Завдяки такій формі предмет-знак не тільки впізнається, але й за допомогою співвідношення ліній, плям, ритмів, контрастів і т. ін. здатний викликати певні асоціації.

У конвенціальних знаках, що не відображують предметного світу, емоційне навантаження несе тільки пластична форма. Для знаків, що є складовими елементами складних мовних систем, емоційність знака бачиться несуттєвою, оскільки вона може заважати оперуван­ню зі знаками, зменшуючи швидкість і точність в пізнанні форми.

Форма конвенціальних знаків простих систем, у яких знак за­ймає незалежне місце (торгові марки, фірмові, товарні знаки, лого­типи), повинна не тільки бути виразною, але й добре запам'ятовува­тися, що необхідно знаку як рекламному засобу.

Вимоги до форми знаків як іконічних, так і конвенціальних, не обмежуються тільки завданнями змісту та виразності. Знаки як матеріальні предмети повинні бути наділені властивостями, що за­безпечують їх функціонування: закріплення, збереження та пере­дачу інформації.