Сторінка
2

Шпаргалки з мікроекономіки

2 етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяєть­ся в окрему галузь економічних досліджень на основі системати­зації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та амери­канської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Прин­ципи економіки" (в оригіналі "Ргіncipals of Есоnomics", 1890) на­ука дістала свою першу назву — Есоnomics "".

3 етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект дохо­ду і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недо­сконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікро­економіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Напри­клад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, спожи­вацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаю­чи поза увагою питання самого організаційного механізму прий­няття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показни­ки фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задово­лення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроеко­номіці реалізувати, зокрема, такі функції: \

1. Пояснення явищ, які спостерігаються.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки нале­жать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відпові­дає на запитання "як має бути?". Однак такий підхід тісно пов'яза­ний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчаль­ного курсу мікроекономіки.

3. ЗАКОН ПОПИТУ, ЙОГО ЧИННИКИ І ОБГРУНТУВАННЯ БАЗОВИМИ ПОЛОЖЕННЯМИ ТЕОРІЇ СПОЖИВАЧА.

Стан ринкової ек-ки, рівень її розвитку вирішуються через механізм попиту і пропозиції.

Для наявності цього механізму повинні існувати: виробник, який є продавцем і споживач, який є покупцем.

Покупець і визначає обсяг попиту.

Попит на певний товар характеризує зміну в поведінці споживача, у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.

Попит – це бажання і можливість покупця купувати ек-ні блага . Основні форми вияву попиту – обсяг попиту – це кількість товарів, яку покупець бажає купити при певній ціні на товар, при певних цінах на інші товари і певному доходу.

Зв”язок між ціною товару (Р) і обсягом споживання (Qd) визначають з-н попиту.

З- Н ПОПИТУ: об”єм попиту залежить від ціни по зворотній спадній функції.

Форма вираження з-ну – крива попиту або шкала

графік d- demand-попит

Особливості кривої: При її побудові не розглядається вплив інших факторів крім ціни. І для кожної конкретної кривої нецінові фактори являються постійними.

Якщо один і той же товар в різних регіонах споживається по-різному, ізображається різними кривими, то ринковий попит на цей товар визначається як сума індивідуальних попитів.

графік

Qp = Q1 + Q2

Криву попиту можна описати ф-єю (рівнянням) попиту

Qd = x- yP

Ф-я попиту – це рівняння, яке визначає величину попиту , в залежності від ціни.

Qd = f(P)

Крім ціни існують нецінові фактори:

- доход споживача

- ціни і доступність на споріднені товари (субститути)

- ціни і доступність на доповнюючі товари(комплементи)

- смаки споживачів.

Якщо врахувати вплив всих цих факторів на обсяг споживання, то функція попиту є Qd = f (ф1,ф2,…,фn).

Якщо при зменшенні ціни з Р1 до Р2 обсяг попиту зростає з Q1 до Q2, то говоремо про зміну величини обсягу попиту.

Попит на конкретний товар характеризується всією кривою, як сума всіх точок.

графік

Зміна величини попиту обумовлена переміщенням по кривій, переміщення вниз відповідає зменшенню ціни і збільшення об”єму, переміщення вгору – навпаки.

При цьому сам попит не змінюється , а змінюється об”єм спожитого товару, при різних цінах.

Зміна попиту в цілому обумовлює сдвиг всієї кривої попиту . Здвиг кривої в положення Д2 може бути визвано збільшенням доходу споживача, чим ближче розташованв крива до початку системи координат, тим меншому доходу споживання вона відповідає.

4. ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ, ЙОГО ЧИННИКИ І ОБГРУНТУВАННЯ З ПОЗИЦІЇ ТЕОРІЇ ФІРМИ.

Пропозиція – це бажання і можливість продавців поставляти на ринок товар, при певних факторах впливу на цей процес.

Форма проявлення пропозиції – об”єм пропозиції(Qs) – це кількість товару, яку продає продавець, при певній ціні , за певний час.