Сторінка
3

Фірма в умовах монополії

Таким чином, при випуску Qm монополія отримує монопольний прибуток, а споживачі не дістають переваг від низьких середніх витрат, оскільки монополіст може встановити ціну вищу, ніж LRАCmin.

5.

Монопольна рівновага і конкурентна рівновага

QK — рівноважний обсяг виробництва конкурентної фірми:

QM — рівноважний обсяг виробництва монополії;

PM — монопольна ціна:

PK — конкурентна ціна;

MC — граничні витрати:

МR — граничний доход;

d — крива попиту конкурентної фірми;

D — ринкова крива попиту (попит монополії).

На конкурентному ринку Р = МС, а монопольна вла­да передбачає, що Р > МС . Монопольна влада зумовлює підвищення цін і зменшення обсягів виробництва.

Монополія, скорочуючи обсяги виробництва продукції порівняно з тими, які були б досягнуті в умовах досконалої конкуренції, робить споживачів біднішими.

Соціальна ціна монополії — це міра втрат суспільством чистої корисності, що відбувається внаслідок зменшення доступності товару для споживачів в умовах, коли монополія максимізує прибуток.

Графік може бути використаний для виміру соціальної ціни монополії: оскільки (РM> МС), надлишки спожи­вачів і виробників змінюються. Сукупна втрата надлишку споживача відповідає сумі площ чотирикутника А і трикутника В (А+В). Виробник отримує прибуток, що відповідає площі чотирикутника А, але втрачає частину надли­шку, що відповідає трикутнику С. Загальний прибуток вироб­ника: (А-С). З допомогою цих розрахунків отримуємо чисті збитки від монопольної влади, які дорівнюють (В+С), тобто сягають суми площі трикутників В і С.

(B+C) – це чисті збитки від монопольної влади, які визначаються як різниця між потенційно можливими обсягом виробництва в галузі без монополії і реальним обсягом випуску монополіста.

В економічні теорії вони також мають назву : мертвий вантаж монополії (мертві витрати).

Трикутники B і C називають харбергеровськими трикутниками, оскільки вони пов’язані з іменем А. Харбергера – першого з економістів, який намагався визначити їх розміри, виходячи з позицій витрат усього суспільства.

Останнім часом проблема чистої монополії з точки зору оцінки її наслідків не є такою гострою, як вона виглядала раніше. На думку деяких економістів, монопольна влада, починаючи з 60-х років, зменшилась (Д. Хайман та інші).

Крім того, слід зауважити, що навіть чиста монополія повинна рахуватися з потенційною конкуренцією.

Фактично всі монополії можуть вважатися відкритими в довгостроковому періоді, тому що конкуренція виникнути в зв’язку з появою різного роду товарів-субститутів, нововведеннями, зміною технології та іншими ринковими умовами

6.

Попит має більшу еластичність у довгостроковому періоді ніж у короткостроковому. Тому ціна, яка забезпечує максимізацію прибутку на довгостроковому інтервалі, може бути нижчою, ніж та, що максимізує прибуток на короткостроково­му інтервалі.

Це є передумовою стратегії, яка отримала назву “лімітуюче ціноутворення”.

Лімітуюче ціноутворення - це таке ціноутворення, при якому фірма (відкрита монополія) встановлює ціну меншу за ту, яка б давала можливість отримувати короткострокову максимізацію прибутку.

Мета лімітуючого ціноутворення - зменшити ймовірність появи можливих конкурентів на ринку.

Лімітуюче ціноутворення найбільш привабливе для тієї монопольної фірми, яка має переваги за рівнем витрат, тобто її витрати надто низькі порівняно з іншими фірмами.

Цінова дискримінація - це форма ціноутворення, при якому монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців залежно ви умов продажу, причому різниця в цінах не обумов­люється різницею у витратах.

ð Умови цінової дискримінації:

· Фірма повинна мати сильну монопольну владу.

· Можливість перепродажу товару має бути виключена

· Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.

Механізм цінової дискримінації

Цінова дискримінація, що здійснюється монополією, на ринках І, II.

Q - обсяг випуску;

P - ціна;

D - крива попиту;

MC - граничні витрати;

MR - граничний доход.

Монополія максимізує прибуток, розширюючи обсяг випуску до рівня, де граничні витрати співпадають з граничним доходом (MC=MR1, MC=MR2).

Більш висока ціна встановлена на ринку II , де попит менш еластичний.

Якщо монополія встановлює різну ціну кожному покупцеві , це буде означати, що вона здійснює досконалу цінову дискримінацію, або впроваджує ідеальну диверсифікацію цін.

В економічній теорії цінова дискримінація має також назву: цінова диверсифікація.

ð Цінова дискримінація буває трьох тинів, визначення яких залежить від:

· обсягу споживання;

· доходів покупців;

· категорії товару.

Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє основний недолік монополізації - зменшення пропозиції. З одного боку, зменшується прибуток фірми, з іншого - росте обсяг пропозиції товару і попиту на нього .

Цінова дискримінація - це широко розповсюдженея вище не тільки на монопольних, але й на олігопольних ринках.

Ця двоїстість цінової дискримінації викликає двоїстість відношення до неї в суспільстві (з боку громадськості і уряду), що відбивається також і в антимонопольному законодавстві та антимонопольній політиці держави.

7.

Антимонопольне законодавство інколи називають малою конституцією ринкової єкономіки. Саме антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки Ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій суб'єктів ринку, сприяє ствоенню ринкового середовища і його головної рушійної сили — конкуренції.

У 90-х роках в Україні відбувався активний розвиток системи антимонопольного регулювання. Внаслідок процесів демо­нополізації, що здійснювалися шляхом ліквідації, а також поділу державних монопольних утворень, знизився рівень монополізації економіки. Так, питома вага монополізованих товарних ринків у 1998 р. порівняно з 1994 р. зменшилась у машинобудуванні з. 97,7% до 14,2%, у хімічній та нафтохімічній промисловості – з 61,9% до 9,7%, у галузях чорної та кольорової металургії – з 44,9% до 9%.

У цілому на початку 1999 р. до переліку підприємств, що займають монополь­не становище на загальнодержавних ринках, було включено 372 суб'єкти господарювання, які діють на 579 товарних ринках (на 1.01.1997р. —відповідно 506 і 753).

Крім того, з 1998 р. в машинобудуванні і металообробці на ринках 152 товарних груп (6,6% від загальної кількості) монопольне становище було близьким до абсолютного.

У хімічній та нафтохімічній промисловості абсолютно монополізованими бу­ли ринки 53 товарних груп (8,4% від загальної кількості), в чорній та кольоровій металургії – 19 ринків (2%), в галузях будівельного комплексу – чотири підприємці були абсолютними монополістами.