Сторінка
2

Ринок капіталу. Прийняття рішення щодо інвестування

Приклад, припустимо що номінальна процентна ставка і рівень інфляції складають по 10%. Якщо позичити 100 дол., то необхідно виплатити 110 дол. в рік. Проте, через 10%-у інфляцію кожен із цих 110 дол. буде коштувати на 10% дешевше (тому що гроші обезцінюються). Звідси, реальна вартість, чи споживча здатність, виплачених в кінці року 110 дол. складе лише 100 дол. Отже, з поправкою на інфляцію, якщо позичають 100 дол. в кінці року виплачують тих же 100 дол. В цьому випадку номінальна ставка складає 10%, а реальна процентна ставка дорівнює 0. Тобто, якщо вирахувати 10% рівня інфляції із 10% номінальної процентної ставки, то отримаємо, що реальна процентна ставка дорівнює 0.

3. Для різних інвестиційних проектів характерні різні ставки, тобто діапазон ставок. Чому?

1. Ризик. Певне значення має різна ступінь ризику за позикову суму. Чим більший шанс, що позичальник не виплатить позику, тим більший позиковий процент буде брати кредитор, щоб компенсувати цей ризик.

Здебільшого, інвестиційні проекти є ризиковими. Розрізняють два види ризику:

- диверсифікаційний ризик – можна усунути інвестуванням у значну кількість проектів або придбанням акцій багатьох компаній (якщо фірма інвестуватиме в десятки проектів (як це роблять крупні компанії), то її сумарний ризик буде значно меншим);

- недиверсифікаційний ризик – впливає на альтернативну вартість капіталу, а тому його слід включати у плату за ризик.

Оскільки інвестори можуть усунути диверсифікаційний ризик, вони не можуть очікувати більшої віддачі, ніж та, яку може давати гарантована ставка (ніхто не заплатить вам за те, що ви ризикуєте там, де це зовсім не потрібно).

Недиверсифікаційний ризик може виникати через те, що прибутки фірми і прибутки від окремих проектів, як правило, залежать від загального економічного становища. При значному економічному зростанні корпоративні прибутки вищі. З іншого боку, в періоди економічного спаду прибутки, як правило, зменшуються. Оскільки розмір прибутків більшості компаній свідчить про стан економіки і оскільки майбутнє економічне зростання ніхто не гарантує, диверсифікація може усунути всі можливі види ризику. Інвесторам слід (і вони справді так можуть вчинити) одержувати більшу віддачу, беручи на себе цей ризик.

2. Терміновість. Довгострокові позики переважно видаються по більш високим ставкам процента, ніж короткострокові, тому що кредитори довгострокової позики відчувають певні трудності і можуть мати фінансові збитки через відмову від альтернативного використання своїх грошей на протязі довгострокового періоду.

3. Розмір позики. Якщо дві позики однакової строковості та ступеня ризику, ставка позикового процента переважно більш висока на меншу із двох.

4. Обкладання податками. Наприклад, кредитор який має високі доходи, може віддати перевагу 7%-й ставці позикового процента на муніципальну облігацію, яка не обкладається податком, а не 9%-й ставці позикового процента на облігацію, яка підлягає оподаткуванню.

5. Обмеження умов конкуренції на ринку. Наприклад, в невеликому місті банк, монополізуючий місцевий грошовий ринок, може стягати високі ставки позикового процента із позик споживачам, тому що домогосподарствам незручно “бігати” по банкам десь в інших містах.

4. Розміри процентних ставок визначають пропозиція та попит.

Пропозиція позичкових коштів походить від сімей, котрі бажають заощадити частину своїх доходів, маючи на меті більше споживати в майбутньому.

Попит на позичкові кошти двокомплементарний. По-перше, деякі сім’ї бажають споживати більше, ніж дозволяють їхні доходи сьогодні. Це відбувається тому, що в їх доходах або очікується приріст, або ж тому, що вони бажають зробити велику покупку, виплата за яку має робитися з майбутнього доходу.

Другим джерелом попиту на позичкові фонди є фірми, котрі бажають зробити вкладення капіталу. Слід пам’ятати, що фірми вкладатимуть гроші в проекти з додатною ЧСЦ, тому що додатний показник ЧСЦ означає, що очікувана рентабельність проекту перевищує альтернативну вартість фондів. Ця альтернативна вартість – ставка дисконту, що використовується для визначення ЧСЦ – це процентна ставка, можливо, з урахуванням міри ризику. Часто фірми беруть позику на інвестиції тому, що потік прибутків від інвестицій очікується в майбутньому, а вартість інвестицій, як правило, має сплачуватись в поточний час. Прагнення фірм до вкладень капіталів, таким чином, важливе джерело попиту на позичкові фонди.

Слід відзначити, що чим вища процентна ставка, то тим нижча ЧСЦ проекту (чим вища процентна ставка, тим більша пропозиція та менший попит).

Ставка проценту є виключно важливою ціною в тому випадку, що вона одночасно впливає як на рівень, так і на структуру виробництва інвестиційних проектів.

Позичковий процент і об’єм виробництва. Процентна ставка є “адміністративною ціною”. Це означає, що кредитно-грошові органи цілеспрямовано маніпулюють пропозицією грошей, щоб вплинути на ставку процента і тим самим на об’єм виробництва, зайнятість та ціни. Низькі процентні ставки (м’яка кредитно-грошова політика) сприяє до збільшення інвестицій та розширення виробництва; жорстка політика “душить” інвестиції та зупиняє виробництво.

Позичковий процент та розміщення капіталу. Ціни виконують розподільчі функції. Ставка проценту не є виключенням; вона виконує функцію розподілу грошового і, відповідно, реального капіталу серед різних фірм і інвестиційних об’єктів. Проте процентна ставка не виконує ідеально завдання розподілу капіталу з метою його найбільш виробничого використання. Крупні олігополії знаходять в кращому становищі, ніж конкуруючі позичальники, перекладаючи затрати на позичковий процент на споживачів, так як вони в змозі контролювати пропозицію і маніпулювати своїми цінами.