Сторінка
1

Діяльність конкуруючої фірми в довгостроковому періоді

1. Максимізація прибутку в довгостроковому періоді.

2. Пропозиція галузі з постійними (фіксованими) витратами в довгостроковому періоді.

3. Пропозиція галузі з зростаючими витратами в довготерміновому періоді.

4. Ефективність чистої конкуренції.

1. Довгостроковий період дозволяє фірмам вносити певні зміни, які неможливо зробити в короткостроковому періоді. В довготерміновому періоді фірми, які знаходяться в галузі, володіють достатньою кількістю часу, щоб або розширити, або скоротити свої виробничі потужності, і що важливо, число фірм в галузі може або зменшуватися, або збільшуватися по мірі того, як нові фірми вступають в галузь чи існуючі в галузі фірми покидають її.

Для розгляду поставленого питання припустимо, що єдиним довгостроковим пристосуванням являється вступ фірм в галузь чи їх масовий вихід з галузі, всі фірми галузі мають одинакові криві витрат (тобто мають одинакові витрати).

В довгостроковому періоді після того, як всі довгострокові пристосування закінчені, тобто коли довготермінова рівновага досягнута, ціна продукту буде точно відповідати кожній точці мінімуму середніх сукупних витрат фірми і виробництво буде в тій же точці. Це витікає із двох основних фактів: 1) фірми прагнуть до прибутків і остерігаються збитків і 2) при конкуренції фірми вільно вступають і виходять з галузі. Якщо спочатку ціна перевищує середні сукупні витрати, то можливість отримання економічних прибутків буде приваблювати нові фірми в галузь. Проте, при розширенні галузі буде збільшуватися пропозиція продукції до тих пір, поки ціна знову не знизиться і не зрівняється з середніми валовими витратами. Напроти, якщо ціна першопочатково менша за середні сумарні витрати, то це спонукатиме фірми до виходу із галузі. Загальний об’єм пропозиції буде скорочуватись до тих пір, поки ціна не досягне рівня середніх сумарних витрат.

Наприклад, ціна і мінімум середніх сукупних витрат дорівнюють 50 дол. Економічні прибутки тут нульові; отже, галузь знаходиться в рівновазі, “в спокої”, тому що у фірм відсутнє бажання вступити чи покинути галузь. Як нам відомо, дійсна ринкова ціна визначається загальним, галузевим, об’ємом попиту і пропозиції. Якщо всі фірми одинакові, то для досягнення галузевого рівноважного об’єму виробництва в 100000 одиниць в галузі повинно діяти 1000 фірм, кожна з яких виробляє 100 одиниць продукції.

Припустимо, що зміни споживчих смаків збільшують попит на продукт. Це зрушення в попиті зробить виробництво прибутковим; нова ціна, припустимо, в 60 дол. переважає сукупні витрати в 50 дол. Економічні прибутки будуть приваблювати в галузь нові фірми. Деякі фірми будуть тільки створеними, інші перемістяться із інших галузей. Але по мірі того, як фірми вступають в галузь, пропозиція продукції на фірмі буде збільшуватись, обумовлюючи зниження ціни продукту з 60 дол. до першопочаткового рівня в 50 дол. Виробництво складає 110000 одиниць продукції, кожна фірма виробляє 100 одиниць. Отже на в галузі діє вже 1100 фірм, тобто 100 нових.

Припустимо також, що входження нових фірм не вказує впливу на витрати і що економічні прибутки зберігаються. Вступ буде продовжуватись до тих пір, поки ринкова пропозиція в короткостроковому періоді не збільшиться. Якщо ціна і далі дорівнює мінімуму середніх сукупних витрат в 50 дол., то економічні прибутки, викликані зростанням попиту, зведені конкуренцією до нуля, і в результаті існуючий раніше мотив для багатьох фірм вступу в галузь щезає. Тобто, при зростанні попиту за сталої ціни кількість фірм, які ввійдуть в галузь вироблять деякий надлишок продукції, тобто пропозиція перевищить попит і в результаті економічні прибутки зводяться до нуля.

Необхідно проаналізувати протилежну ситуацію – масовий вихід фірм з галузі ліквідує збитки. Наприклад, попит падає. Це заставляє ціну понизитися до 40 дол., роблячи виробництво неприбутковим. Через деякий час виникаючі в кінцевому результаті збитки заставляють фірми покинути галузь. Причиною є те, що десь в іншому місці менеджери можуть отримати вищі прибутки. Оскільки капітальне обладнання зношується і стікають зобов’язання по платежах, то деякі фірми просто закриються. По мірі виходу фірм ринкова пропозиція буде скорочуватися, що приведе до поступової стабілізації на ринку. Ціна буде зростати із 40 дол., поки не досягне першопочаткової в 50 дол. загальний об’єм пропозиції дорівнює 90000 одиниць і кожна фірма виробляє 100 одиниць продукції, отже на ринку діє 900 фірм.

Отже, дійсно конкуренція, яка проявляється при вступі та виході фірм із галузі в кінці кінців зрівнює ціну з мінімумом середніх сукупних витрат виробництва в довготерміновому періоді, і кожна з фірм виробляє в точці мінімуму середній сукупних витрат в довготерміновому періоді.

2. Розглядаючи діяльність конкуруючих фірм в довготерміновому періоді ми припускаємо, що галузь, про яку йде мова, являється галуззю з фіксованими витратами. Це означає, що розширення галузі за рахунок входження в неї додаткових фірм ніяк не вплине на ціни ресурсів чи, відповідно, на витрати виробництва.

Коли попит окремої галузі на ресурси складає незначну частину від загального обсягу попиту, галузь може розростатися без істотного впливу на ціни і на витрати ресурсів.

В довгостроковому періоді крива пропозиції галузі з фіксованими витратами буде абсолютно еластичною, тому що як ми розглядали раніше, в різних варіантах поставок продукції (90000, 100000, 110000 одиниць) ціна буде сталою, тобто 50 дол.

Графічно це можна відобразити так:

Початковий попит D1 на 100000 продукції по ціні 50 дол. за одиницю є ситуацією довгострокової рівноваги. Коли попит збільшується до D2 – рівновага порушується. Це привабить нові фірми в галузь, і в результаті випуск продукції буде розширюватися до тих пір, поки ціна знову не понизиться до незмінного мінімального рівня середніх сукупних витрат. це буде при ціні 50 дол. і при об’ємі продукції в 110000 одиниць. Аналогічна ситуація спостерігається в протилежному випадку, коли ціна падає і це спричинює до виходу фірм з галузі.