Сторінка
2
3. Обчислюється чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних) господарствах:
Лп = Лф + Ж - (Дп - Дф), (3)
де Лп — чисельність зайнятих в особистих господарствах у плановому періоді;
Лф — фактична чисельність зайнятих в особистих господарствах на останню звітну дату;
Ж — чисельність жінок, що бажають працювати (за даними перепису населення);
Дп — чисельність дітей віком до 1,5 року на плановий період;
Дф — фактична чисельність дітей віком до 1,5 року на останню звітну дату.
4. Обчислюється чисельність зайнятих у народному господарстві:
З = Ртр - Лп - У, (4)
де Ртр — чисельність трудових ресурсів;
Лп — чисельність зайнятих в особистих господарствах;
У — чисельність учнів віком від 16 років, що навчаються з
відривом від виробництва.
На етапі розробки кінцевого варіанту балансу перш за все визначається потреба економіки в робочій силі на плановий період. Для цього використовуються індекси зростання обсягу випуску продукції та продуктивності праці в матеріальному виробництві, а також дані про розширення сітьових показників, що плануються в невиробничій сфері, та нормативах витрат праці по кожному виду послуг. Розрахунки виконуються за такими формулами:
Чп.м = Чф · І0/Іп.п; ЧП.Н = Л/ПН, (5)
Де Чпм — планова чисельність зайнятих в окремій галузі матеріального виробництва;
Чф — фактична чисельність зайнятих в окремій галузі матеріального виробництва;
І0 — індекс росту обсягу продукції в даній галузі;
Іп.п — індекс росту продуктивності праці в даній галузі;
Чпн — планова чисельність зайнятих у галузях невиробничої сфери;
/Vn — плановий норматив забезпеченості даним видом послуг у розрахунку на 1000 (10000) жителів;
Η — середньорічна чисельність населення даного регіону на кінець планового періоду.
Сума потреб у робочій силі по галузях у територіальному розрізі порівнюється з даними показниками попереднього балансу про наявність ресурсів праці в регіоні, щоб виявити ступінь збалансованості планів розвитку галузей з наявністю робочої сили.
Основними джерелами інформації для визначення трудових ресурсів та їх структури є дані перепису населення, спеціальні дослідження, обстеження, прогнози на різних рівнях управління.
Обчислення показників розподілу трудових ресурсів до недавнього часу здійснювалось виходячи з планування обсягів виробництва, темпів росту продуктивності праці в галузях матеріального виробництва та розвитку невиробничої сфери.
Баланс ринку праці. Ринок праці, як і ринки капіталів, товарів, цінних паперів та ін., — складова частина ринкової економіки. Об'єктом куплі-продажу на ринку праці є здібність людини до праці. При цьому предметом торгівлі є не тільки певний вид праці, а й час його використання. Стан ринку праці характеризується, з одного боку, рівнем зайнятості населення, а з іншого — рівнем безробіття.
Ринок праці склався як система суспільних відносин, що відображає рівень розвитку та досягнення на даний період балансу інтересів між силами, які беруть участь у ринку: підприємцями, працюючими та державою.
Як бачимо, ринок — це простір, у якому взаємодіють продавці та покупці, у результаті чого для кожного стандартного товару чи послуги встановлюється рівновага ціни, обсягу пропозиції та попиту. Очевидно, що запропоноване поняття ринку має бути скориговане, коли йдеться про такий специфічний товар, як праця. Це пов'язано з тим, що носій праці (працівник) являє собою унікальну людську особистість, яка володіє не тільки певною здатністю до окремого виду діяльності, а й цілим спектром інших якостей: мотивами трудової поведінки, життєвим досвідом, психофізіологічними особливостями людини та ін. У зв'язку з цим поняття "ринок праці" певною мірою є абстрактним.
Ринок праці — найбільш складний елемент економіки, який можна визначити як систему соціально-економічних відносин між власниками робочої сили, які потребують роботи за наймом, і власниками засобів виробництва, які пред'являють попит на робочу силу з приводу її залучення в суспільне виробництво, для її функціонування й відтворення, а також розподілу й перерозподілу результатів її праці.
Зворотним боком ринку праці постає безробіття.
Як відомо, роботодавці (тобто ті, хто пропонує робочі місця) не тільки підходять до найму робочої сили з погляду вимог до професії та кваліфікації особи, а й оцінюють працівника за рядом таких параметрів, як комунікабельність, уміння працювати в колективі, здатність до перенавчання та трудової мобільності, бажання працювати та ін.
Необхідно звернути увагу на те, що праця має не тільки економічну цінність (один з найважливіших виробничих факторів, з допомогою якого виготовляється продукція певної якості та в певній кількості), а й соціальну, оскільки вона є джерелом прибутку й визначає соціальний статус людини в суспільстві.
В умовах ринку фактор праці одержує адекватну ринкову оцінку, яка формується при взаємодії попиту та пропозиції. Попит на ринку праці є похідною від: 1) попиту на товари та послуги, 2) продуктивності праці, а також соціальної політики держави. Пропозиція на ринку праці прямо залежить від ціни на робочу силу й вимог до кваліфікації претендентів на ті чи інші робочі місця.
Активне регулювання ринку праці передбачає наявність розгалуженої інфраструктури робочої сили, основними елементами якої є: 1) служба зайнятості (біржа праці); 2) центри підготовки та перепідготовки кадрів; 3) фонд зайнятості; 4) комерційні центри підготовки, перепідготовки та працевлаштування; 5) державний фонд сприяння підприємництву; 6) пенсійний фонд; 7) фонди милосердя, 8) організації профорієнтації населення, що шукає роботу.
Сьогодні існують два погляди на формування ринку праці, залежно від яких провадяться необхідні розрахунки та організуються процеси регулювання зайнятості населення країни: 1) поступовий поетапний перехід до ринкової економіки; 2) проведення радикальних реформ. Найбільш вірогідним є перше, оскільки при цьому враховуються особливості перехідного періоду при формуванні ринкових відносин та розбалансованість економіки України. Баланс ринку праці у вигляді прикладу наведено в таблиці 2.
Завантажити реферат