Сторінка
3

Антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці

Основним інструментом для встановлення свого панування монополії використовують ціну. Розрізняють три види

монопольних цін:

• монопольно високі, по яким монополія продає свою продукцію споживачам з метою одержання найвищого прибутку;

• монопольно низькі, по яким монополія закупає продукцію (як правило сировину) у постачальників;

• дискримінаційні - різні ціни, які встановлюються на той самий товар на різних ринках (ці ринки можуть різнитися по групам споживачів, по територіям, по часу і т.п.).

Вищими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель - це об'єднання фірм, які узгоджують свої рішення з приводу сфер впливу, цін та норми (квот) виробництва і збуту продукції так, якби вони злилися в чисту монополію. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність. Потенційну загрозу картелю несе об'єднання аутсайдерів в контркартель. В теперішній час явні угоди картельного типу зустрічаються рідко. Частіше можна спостерігати неявні угоди, таємний зговір. Таємний зговір - це негласна угода про ціни, поділ ринків і інших засобах обмеження конкуренції, які переслідуються законом. Однак, таємний зговір не може існувати довгий час. Високий рівень прибутку і монопольна ціна приваблюють в цю галузь нових виробників, що загострює конкуренцію.

Синдикат - це таке монополістичне об'єднання, в якому підприємства, що до нього входять, втрачають свою комерційну самостійність. Збут товарів, а часто і закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен часник синдикату одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.

Трест - це такий вид монополії, де учасники втрачають не лише комерційну, а й виробничу самостійність. Усіма справами відає правління тресту, а колишні власники підприємств стають власниками акцій, на які вони одержують девиденти, відповідно до вкладеного капіталу. Трест, як правило об'єднує однорідні підприємства.

Концерн - це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдінг.

В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляються. Переважною формою монополістичних об'єднань стали багатогалузеві концерни.

Також, штучно створену монополію слід відрізняти від природної, обумовленої обмеженістю факторів виробництва особливими, природнокліматичними умовами, якістю земель, видатними фізичними або розумовими здібностями людей, особливо прибутковими сферами вкладання капіталу і т. д. В цьому випадку до складу доходу - ренти, заробітної плати і проценту - входить економічний прибуток, який породжується природною монополією на фактори виробництва.

Монополізм породжений ринком. Про його існування можна судити по руйнації ринкових механізмів, гальмуванню науково-технічного прогресу, утриманню високих цін. Не варто ототожнювати з монополією будь-яке велике підприємство у виробництві, торгівлі, банківській справі. Джерелами монополістичних тенденцій бувають дрібні і середні підприємства, держава і т.п. Звичайно, усередині великого бізнесу завжди прихований неабиякий потенціал монополізму. Будь-яка могутня корпорація не геть скористатися вигодами свого положення у виробництві, тяжіє до встановлення диктату над ринком, розглядаючи це як один з ефективних варіантів економічної поведінки. Але в сучасному ринковому господарстві така можливість зовсім не обов'язково перетворюється в реальність.

Монополізацію стримують ринок із його конкуренцією, диверсифікація виробництва і продажів, глибока інтеграція окремих країн у світове господарство, політика держави. Наприклад, корпорація ІБМ, що є визнаним лідером світового виробництва елементів комп'ютерних технологій, протягом багатьох років нарощує (а не обмежує) виробництво і продажі, постійно удосконалює (а не погіршує) якість виробів і розширює їхній асортимент, знаходиться на передових рубежах НТП (а не перешкоджає освоєнню його результатів), гнучко маневрує цінами (а не намагається зберегти їх монопольно високими).

Домігшись домінуючого положення на ринку, монополія прагне його зміцнення, застосовуючи різноманітні методи конкуренції.

Якщо демонополізація приносить результати, то стратегія монополій змінюється. Опинившись у конкурентній ситуації, монополії прагнуть підпорядкувати собі ліцензування і тим самим зберегти контроль над ринком, право на ліцензування звичайно аргументоване багаторічним лідерством у даному секторі економіки, наявністю потужного науково технічного потенціалу, кваліфікованих спеціалістів і іншими обставинами. Практика свідчить, що корпорації, що стали офіційними регулювальниками ліцензій, користуються цим у власних інтересах.

Одним із варіантів стратегії монополій є розширення групи товарів нееластичного попиту. Диктат монополій надійно гарантован, коли споживачу пропонують телевізори, холодильники, автомашини й інші товари без можливості вибору різних моделей у залежності від ціни. Якщо такі явища мають місце в економіці, ми можемо говорити про справжнє всевладдя монополій. Інтересам монополій об'єктивно відповідає розповсюдження системи натурального розподілу, що цілком руйнує ринок.