Сторінка
5

Соціально-економічні погляди М. Бухаріна: нові підходи до проблеми

Праця відомого радянського військового діяча та історика Д.Волкогонова “Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна” висвітлює в основному життя та діяльність Сталіна, і показує його стосунки з М.Бухаріним. Волкогонов назвав М.Бухаріна “наївним ідеалістом” [24, с. 296]. Аналізуючи економічні погляди М.Бухаріна, автор наголошує, що він упускав дві речі:

1) повільні темпи кооперації, розраховані на десятиліття, ставили під загрозу саме існування соціалізму в Росії;

2) індустріалізація країни вимагала величезних коштів, а джерелом їх могло бути лише село [24, с. 303].

У цій праці висвітлено також суд над М.Бухаріним у 1938 році та опубліковано його листи до К.Ворошилова, написані в 1936 році.

Праця відомого радянського історика та філософа Р.Медведєва “О Сталине и сталинизме” присвячена загальним проблемам сталінізму, однак в ній відведено місце і М.Бухаріну. Р.Медведєв починає свою розповідь про М.Бухаріна з опису поїздки останнього за кордон 1911 році і зустрічі його з В.Леніним. Р.Медведєв відзначив еволюцію поглядів М.Бухаріна від “лівизни” у 1918 році до обстоювання курсу непу в 1929 році, а також звернув увагу на конфлікт між Й.Сталіним та М.Бухаріним в 1929 році [32, с.166-183]. Р.Медведєв також висвітлив хід судового процесу у справі “правотроцкістського блоку” у 1938 році, показавши його фальшивий характер.

У колективній монографії “Реабилитация: Политические процессы 30-50-х годов” показано хід судового процесу у справі “правотроцкістського блоку”, по якому проходив М.Бухарін наведено уривки із стенограм судових засідань і промов М.Бухаріна [33, с. 250-255].

Досить цікавою, на наш погляд, є праця радянських істориків Г.А.Бордюгова та В.А.Козлова “История и конъюнктура”. М.Бухаріну присвячені розділи книги “Поворот 1929 года и альтернатива Бухарина”, “Николай Бухарин: эпизоды политической биографии”. Автори зазначають, що група Бухаріна у 1928-1929 роках виконувала функції свого роду противаги, котра в певній мірі утримувала Сталіна від лівацького радикалізму [39, с. 81].

Автори вважають, що в 1929 році Бухарін зрозумів, що цілий ряд його ідей не працює, що свою позицію треба змінювати [39, с. 110]. Автори також вважають, що єдине, що могли б зробити М.Бухарін і його прихильники в тих умовах – це надати адміністративно-командній системі цивілізований вигляд, що потім зробив Хрущов [39, с. 128].

Відомий російський письменник О.Солженіцин у романі “Архипелаг ГУЛАГ” згадує про останні роки життя Бухаріна. Автор вважає, що в середині

30-х років Сталін грався з Бухаріним, як з мишеням [35, с. 371]. Солженіцин також прийшов до висновку, що у своєму “Заповіті” Бухарін схвалював усю попередню політику сталінського керівництва [35, с. 376].

Таким чином, основна кількість праць про М.Бухаріна припадає на період з кінця 1987 до початку 19991 року. На думку істориків І.А.Бордюгова та В.А.Козлова, постать Бухаріна була в цей час ідеалізована [39, с. 91]. “Добрий” Бухарін був у кінці 80-х років протиставлений “злому” Сталіну.

Для прихильників оновлення соціалізму було характерно прагнення підняти М.Бухаріна, бо разом з ним на поверхні політичного життя виявлявся цілий пласт ідей і концепцій, здатних підкреслити ідею переходу до ринкових відносин, створення соціалізму з людським обличчям [39, с. 91].

Тому закономірно, що з розпадом СРСР та крахом комуністичної ідеології інтерес до постаті М.Бухаріна знижується. Однак, саме на початку 90-х років у Президентському архіві Росії американський дослідник С.Коен виявив тюремні рукописи М.Бухаріна. Тому в журналі “Вопросы философии” за 1993 рік з’явилась стаття А.Огурцова “Неизвестный Бухарин”. У ній автор досліджує “Философские арабески” М.Бухарина. Автор у цій статті в основному висвітлює філософські погляди М.Бухаріна та аналізує його працю “Философские арабески”.

Як вважає А. Огурцов, думка Бухаріна рухалась паралельно і в тому ж напрямі, що і думка найбільш видатних марксистів –А.Грамші і Д.Лукача [50, с. 5]. Автор статті прийшов до висновку, що “Философские арабески” М.Бухарина - остання спроба створити інший, несталінський образ марксистської філософії [50, с. 7].

В узагальнюючих працях, що виходили в 90-х роках, теж висвітлювалась діяльність М.Бухаріна. Зокрема, у підручнику “История России ХХ век” зазначено, що М.Бухарін був представником чисто більшовицького менталітету. Однак і до сьогодні залишається загадкою його трансформація із головного ідеолога “воєнного комунізму” у рішучого прихильника непу [29, с. 250]. Автори підручника припускають, що це пов’язано із психологічними особливостями М.Бухаріна, його нестійкістю.

Треба відзначити також узагальнюючу працю М.Геллера та А.Некрича “История России, 1917-1995”, том перший “Утопия у власти”. У цій праці висвітлена зустріч М.Бухаріна із Л.Каменєвим 11 липня 1929 року, де вони домовились про спільну боротьбу із Сталіним [26, с. 219]. М.Геллер та А.Некрич звернули також увагу на поїздку М.Бухаріна за кордон у 1936 році. Автори зупиняються на висвітленні розмови М.Бухаріна із меншовиком М.Ніколаєвським і пишуть: “Розмови, котрі вів М.Бухарін із Ніколаєвським у Парижі, носять патетичний і жалюгідний характер. Один з керівників Жовтня, революції, той, хто найбільше сприяв сходженню Сталіна, мріє про якусь “другу партію” інтелігентів, котра б давала поради першій” [26, с. 304].

Цікавою і змістовною є праця відомого українського історика С.Кульчицького “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)”. У ній зазначено, що М.Бухарін не розгледів у змісті статті В.Леніна “Про кооперацію” нової концепції, альтернативної комуністичній доктрині [47, с. 317]. С.Кульчицький, порівнюючи концепції економічного розвитку Й.Сталіна та М.Бухаріна, також зазначив, що обидва вони вважали неп перехідним періодом. Однак, якщо для Й.Сталіна цей період був коротким, то для М.Бухаріна він був розтягнутим в часі [47, с. 317].

У 1996 році було видано “Тюремные рукописи” М.Бухаріна із передмовою американського вченого С.Коена. Після цього праці, присвячені М.Бухаріну, перестали виходити . Це пов’язано, на нашу думку, із зниженням інтересу до комуністичного минулого після 1991 року.

Таким чином, історіографію життя та діяльності М.Бухаріна можна поділити на такі етапи: по-перше, це період з кінця 30-х до середини 80-х років; по-друге, з кінця 80-х років до наших днів. Історики сталінського періоду характеризували Бухаріна як злочинця і шпигуна. У 60-80 роках його вважали прихильником куркулів і противником індустріалізації. Після 1987 року М.Бухаріна стали оцінювати позитивно і навіть ідеалізувати. На період 1987 –1990 років припадає найбільша кількість праць про Бухаріна. Це пов’язано із економічними реформами в СРСР і “ринковим соціалізмом”.

Розділ 2. Життєвий і творчий шлях М.Бухаріна

Микола Іванович Бухарін народився 9 жовтня 1888 року в Москві у сім’ї вчителів [9, с. 5]. Саме в сім’ї були закладені інтелектуальні якості Бухаріна. Малий Микола вже в 4,5 роки вмів читати і писати.