Сторінка
14

Соціально-економічні погляди М. Бухаріна: нові підходи до проблеми

промисловості і всього народного господарства в цілому [8, с. 103].

Преображенський пропонував викачування коштів із сільського господарства. М.Бухарін зазначав, що він пропонує зарізати курку, що несе золоті яйця [8, с. 103]. М.Бухарін довів, що троцькістські теорії тиску на селянство і викачування коштів із села можуть привести до розриву з селянством.

Слід звернути увагу також на доповідь М.Бухаріна “О новой экономической политике и наших задачах”, виголошену на зборах активу Московської парторганізації 17 квітня 1925 року. У ній поставлено питання про співвідношення між робітничим класом і селянством, між державною промисловістю і сільським господарством [8, с. 122]. У ній Бухарін зазначав, що смисл непу полягає у вивільненні тих господарських факторів, які раніше не могли діяти, бо були закриті на ключ “воєнного комунізму” [8, с. 125]. Так, у селянина раніше всі лишки відбирали, його особистий стимул господарювання був підрізаний. Тому зупинився і товарообіг. Отже, неминуче повинна була стояти і промисловість. У промисловості було відкрито фактор особистої зацікавленості, коли перейшли до відрядної оплати праці [8, с. 126].

М.Бухарін вважав, що найбільш глибокий смисл нової економічної політики заключається в тому, що вперше було відкрито можливість взаємодії різних господарських сил, різних господарських факторів, на основі чого і виходить господарський ріст [8, с. 126].

Отже, при непі Радянська влада використовувала господарську ініціативу селян, дрібних виробників і навіть буржуа і разом з тим ставила їх на службу соціалістичної промисловості. Шляхом введення відрядної оплати праці було поставлено на службу соціалізму індивідуалістичні стимули відсталих прошарків робітників [48, с. 317].

М.Бухарін зазначав, що якщо раніше вважалось, що можна зразу досягти планового господарства, то тепер ці уявлення змінились [8, с. 128]. Тепер державне господарство різними шляхами, конкуруючи із залишками приватного капіталу через ринкові відносини, поступово збільшувало свою економічну потужність і поступово, через ринок, втягувало приватновласницькі елементи у свою власну організацію [8, с. 128]. Приватних капіталістів слід витісняти конкуренцією, економічною боротьбою [52, с. 77].

М.Бухарін зробив висновок, що перехід до планового господарства буде тривалим процесом [8, с. 128]. Він наступить лише в результаті тривалої економічної боротьби із залишками приватного капіталу [52, с. 78].

Однак, як зазначали радянські історики, тут М.Бухарін не враховував фактор часу при будівництві соціалізму. Його концепція була розрахована на тривалий період мирного розвитку. Але, як відомо історія не відвела СРСР багато часу мирного розвитку. Треба було швидкими темпами будувати промисловість, налагоджувати випуск озброєнь, бо наближалась війна. В цьому і полягає помилка М.Бухаріна.

Далі М.Бухарін зазначає, що основна мета – планове господарство. Потрібно зробити ряд поступок селянству. Але головний ворог –дрібнобуржуазна стихія, яку можна подолати в союзі із концесійним капіталом

[8, с. 103]. Кооперація є найважливішою ланкою.

Розглянемо таке важливе питання, як ставлення М.Бухаріна до селянства. Він вважав, що хоча селянське господарство є індивідуалістичне і дрібнобуржуазне, але без його посилення не обійтись. Навпаки. його підйом є необхідною умовою зростання індустрії [8, с. 27].

Ця теза висунута М.Бухаріним у статті “Новый курс экономической политики” (1929 року). Обов’язковою умовою переходу селянства до соціалізму у відповідності з ленінським кооперативним планом був підйом рівня культури селянських мас, їх свідомості, здійснення цілої культурної революції, без котрої, ну думку В.Леніна, не було б можливим повне кооперування.

Бухарін вважав, що дрібне селянське господарство слід залучити до

соціалізму лише еволюційним шляхом на основі економічної зацікавленості [40, с. 66].

Програма М.Бухаріна, підтримана Сталіним, говорила, що війна з селянством приведе до негативних як економічних, так і політичних наслідків. Тому розвиток економіки країни необхідно базувати на союзі з селянством, забезпечуючи селянам можливість підвищення продуктивності [26, с. 200].

Будучи раніше запеклим прибічником чистоти “пролетарської диктатури, М.Бухарін став у своїх працях вживати терміни “робітничо-селянська влада”, “робітничо-селянський союз”. Він же разом з М. Калініним був ініціатором кампанії по оживленню діяльності сільських Рад, що проходила в середині 20-х років [29, с. 252].

Разом з тим Бухарін підкреслював, що “диктатура пролетаріату” супроводжується прихованою або більш-менш відкритою боротьбою між організуючою тенденцією пролетаріату та товарно-анархічними тенденціями селянства [9, с. 120]. Тобто селянське господарство, що носило дрібнотоварний індивідуальний характер, погано вписувалось у радянську планову економіку.

А тому рівновага між містом і селом, на думку М.Бухаріна, можлива лише за умови, якщо державний примус (вилучення хлібних залишків, натуральний податок) фундований економічно: держава поставляє селу сільськогосподарські машини, штучні добрива, електричну енергію, отже, мова йде про еквівалентний обмін між селом і містом.

Великого значення М.Бухарін надавав технічній революції, котра змінить консервативні форми господарства і дасть потужний поштовх до оновлення сільськогосподарського виробництва [9, с. 122]. Тобто, електрифікація промисловості, створення могутньої транспортної мережі в корені перевернуть співвідношення між містом і селом [9, с. 135]. Примітивні знаряддя праці селян заміняться машинною технікою. Це сприятиме перетворенню дрібних власників у суспільних працівників [9, с. 133]. Протилежність між містом і селом поступово буде зникати, а разом з нею зникне “ідіотизм сільського життя”. Ці положення М.Бухаріна здаються нам дещо наївними. Виходить, що досить провести електрифікацію і запровадити техніку в село, то протилежність між містом і селом буде зникати.