Сторінка
4

Дж.Кейнс, М. Зібер, І. Франко, М. Туган-Барановський та їх внесок в економічну думку

Він високо оцінює марксистську політичну економію і називає її політичною економією трудящих класів. «Безперечно, — писав він, — ця наука має найбільше значення для працюючих класів, бо навчає, що єдиною основою людського щастя й добробуту є праця. Тому ця наука завжди сміло й ясно вказує на права працюючих кла­сів, на їх потреби і нестатки і прямує до запровадження справедли­вішого поділу самої праці і її плодів».

Як захисник інтересів трудящих він писав, що «лише ці класи входять в нашу програму, про них тільки говоримо і їм тільки пере­дусім бажаємо добра».

В аналізі категорій політичної економії І. Франко звертає особ­ливу увагу на такі: товар, гроші, капітал, рента тощо. Аналізуючи товар, він дає йому кілька визначень, але зрештою пише, що це про­дукт праці, створений не для власного споживання, а для обміну. Він виділяє дві властивості товару — мінову і споживну вартість і дає досить популярне їх тлумачення.

І. Франко послідовно стоїть на позиціях трудової теорії вартості. «Наука економії каже, — писав він, — що без праці немає вартості»".

Саме людська праця є мірою вартості товарів. Цю ідею І. Франко використовує для критики капіталістичного способу виробництва як експлуататорського. Капіталістичне виробництво І. Франко прави­льно розумів як виробництво, засноване на найманій праці. Для роз­криття механізму капіталістичної експлуатації він використовує елементи вчення К. Маркса про додаткову вартість.

Велику увагу І. Франко приділяє висвітленню питання заробітної плати, проте її характеристику він дає переважно з позицій «заліз­ного закону заробітної плати» Лассаля.

Сприймає І. Франко і відкритий К. Марксом загальний закон капіталістичного нагромадження, ілюструючи його численними прикладами з дійсності Галичини. Як палкий захисник інтересів селянства і робітничого класу, що народжується, він бореться про­ти соціального гноблення за встановлення справедливого суспільно­го ладу. І. Франко визнає неминучість перемоги соціалізму. Розви­ток теперішнього суспільства, писав він, прямує «від капіталізму до соціалізму». Шляхи переходу до соціалізму він зв'язував з ево­люційним поступом, з поширенням освіти, науки й національної свідомості.

Даючи загальну оцінку світогляду І. Франка, слід урахувати його еволюцію. У молоді роки, зокрема до ув'язнення 1877 р., Франко, як він сам писав, був «соціалістом по симпатії», але далеким від науко­вого його розуміння. У багатьох питаннях він наслідує Драгоманова, його ідеї соціалізму (громадівства).

Після ув'язнення він ставить собі за мету опанувати теорію соці­алізму і починає вивчати «Капітал» К. Маркса, твори Лассаля, Чернишевського. Його, передовсім, цікавлять економічні проблеми соціалізму. Він сприймає соціалістичні ідеї, сприяє їхньому поши­ренню, намагається створити інтернаціональну (українсько-польсько-єврейську) соціалістичну партію.

Проте згодом, спостерігаючи діяльність російських і польських соціалістів, які вороже ставились до українського визвольного руху і за діями яких виразно проглядали експансіоністські домагання Ро­сії і Польщі, він виступає з критикою позицій соціал-демократії і проголошує необхідність ураховувати національний фактор у полі­тичному русі.

Якщо в праці «Про соціалізм» (1878) він виступає як рішучий прихильник соціалізму, суспільної власності, то поступово погляди його змінюються. У статті «Що таке поступ?» (1903) Франко, про­аналізувавши еволюцію суспільства і визначивши головні фактори, які ведуть до зростання багатства і разом з тим зумовлюють його несправедливий розподіл, пише про можливість змінити цей стан.

Цю можливість він не зв'язує ні з поверненням до патріархаль­них відносин, ні з ідеями революційних анархістів, ні з ідеями соці­алістів. Історична заслуга всіх цих напрямів, зазначає Франко, поля­гає лише в тім, що вони «бентежать людей, ворушать їх думки і заставляють їх шукати нових доріг . Але певності, панацеї в них не шукайте».

Рушієм розвитку суспільства він, посилаючись на Гете, називає «голод і любов». Голод означає матеріальні й духовні потреби лю­дини, а любов — це єднання з іншими людьми. Людина може бути щасливою тільки у співжитті з іншими людьми, «в родині, громаді, нації».

Отже, еволюцію світогляду Франка можна визначити як перехід від захоплення ідеями Драгоманова до сприйняття ідей марксизму, а згодом їх критичного осмислення і заперечення, особливо методів їх реалізації

3. Наукові новаторства М. Туган-Барановського та їх вплив на світову економічну науку.

Ще у ХVIII столітті в основу першої відтворювальної моделі засновника фізиократичного напрямку економічної науки - видатного французького вченого - медика та економіста - енциклопедиста Франсуа Кене було покладено методологію повторення виробничих процесів, їх відтворення на кожному новому витку часу. Але сама ідея економічних циклів сформувалась у іншого французького вченого Клемента Жюгляра вже тільки у середині ХІХ століття. До цього увагу вчених - економістів привертали не цикли, а тільки кризи, що розглядались не як складові циклічного розвитку господарства, а як ознаки соціально-економічного катаклізму, що насувається мов хвиля цунамі, масштаби негативних наслідків якої невідомі. Мабуть, невипадково, що перші економічні цикли, пов'язані з поновленням активної частини основного капіталу, відкрив фізик за фахом Жюгляр, який визначив їх довжину у 7-11 років, тобто у середньому 9 років. Саме такий інтервал спостерігався у середньострокових циклах виробництва світових обсягів ВВП в останні 30 років ХХ століття, мінімальні темпи зростання якого припадали на кризові 1973, 1982, 1991, 2000 рр. Таким чином, наприкінці ХІХ століття в економічній науці склалась уява про існування єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу тривалістю у 7-11 (8-10) років, який з посиланням на авторство Жюгляра було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” Карла Маркса , завдяки чому він широко увійшов в проблематику світової економічної теорії і практики.

Видатний український вчений Михайло Туган-Барановський у цей час першим у світі розробив вчення про фундаментальну закономірність циклічності економічної динаміки. У 1894 р. він захистив магістерську дисертацію, яка вийшла у світ в тому ж році у вигляді книги “Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини та найближчі впливи на народне життя”. Вона викликала бурхливу дискусію у широкому колі науковців не тільки економічних, але й інших суспільних наук. Його опублікована у наступному році стаття “Значення економічного фактору в історії” викликала критику таких відомих російських істориків-народників, як Микола Михайловський та Микола Карєєв . І це невипадково, оскільки Туган-Барановський показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Туган-Барановський вибрав для аналізу широкий діапазон показників економічного розвитку Великобританії на протязі ХІХ століття тому, що саме ця держава була лідером світової економіки у цей час її прискореного промислового розвитку. Економічному аналізу було піддано не тільки виробничі показники, але й показники, що характеризували стан англійського грошевого та товарного ринку, а також його вплив на населення Сполученого Королівства і перерозподіл доходів та витрат у соціальних прошарках цього населення. Видатний труд Туган-Барановського на протязі ХХ століття було перекладено на німецьку, англійську, японську та інші мови. Таким чином, він став першим у світі системним дослідником циклічних закономірностей соціально-економічного розвитку.