Сторінка
3

Дж.Кейнс, М. Зібер, І. Франко, М. Туган-Барановський та їх внесок в економічну думку

Значний інтерес становить розуміння М. Зібером закономірнос­тей суспільного розвитку. Він поділяв думку К. Маркса про законо­мірний характер зміни суспільних формацій, проте заперечував ре­волюційні висновки марксизму. Доводячи прогресивний характер капіталістичного виробництва, указував на його скороминущий ха­рактер. Що ж до нового суспільного ладу, то, на думку М. Зібера, він має виникнути як наслідок плавного, еволюційного розвитку ка­піталізму, який зазнає соціалізації виробництва. Приватну монопо­лію замінить монополія державна. Цей новий, колективістський соціальний лад буде створений, за словами М. Зібера, унаслідок міжнародної угоди буржуазних урядів.

Погляди М. Зібера на закономірності суспільного розвитку за­слуговують на додаткове вивчення. М. Зібер зробив значний вне­сок у опрацювання багатьох суспільно-економічних проблем. Він досліджував питання розвитку первісного суспільства, виникнення різних форм власності, великого й дрібного виробництва в земле­робстві та ін.

Велике значення мали праці М. Зібера, що заперечували народ­ницьку тезу про особливий шлях економічного розвитку Росії. Спи­раючись на економічну теорію К. Маркса, М. Зібер зазначав, що економічний розвиток Росії відбувається за об'єктивними економіч­ними законами і неминуче приведе до капіталізму, що його М. Зібер розглядав як історично минущий лад.

2.2. Соціалістичні ідеї І. Франка та їх практика в українській економічній думці

І. Франко (1856—1916) — великий український письменник, мислитель, історик, філософ, літературознавець. Значне місце в його науковій спадщині належить і економічним питанням.

Велику увагу приділив І. Франко дослідженню економіки Гали­чини, становищу селянства й робітничого класу. У працях «Земель­на власність у Галичині» (1887), «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1897) та інших він дає глибокий аналіз феодаль­них відносин у тім краї.

Використовуючи великий статистичний матеріал, І. Франко роз­криває історію пограбування селянства як в процесі скасування крі­пацтва, так і після реформи 1848 p. Указом про скасування кріпацт­ва селянство було позбавлено частини його власної землі, права безкоштовного користування лісами й пасовиськами, що належали поміщикам. За звільнення селян встановлювались великі викупні платежі (індемнізація). Усе це призвело до непосильної заборгова­ності і масового розорення селянства. За підрахунками І. Франка, 1848 p. було продано з молотка 881 господарство, а за період 1873— 1883 pp. — 23 287 господарств, або в середньому 2 177 господарств щороку.

Причину соціальної нерівності, експлуатації трудящих І. Франко бачив у існуванні приватної власності. Тому, на його думку, першою обов'язковою умовою для знищення експлуатації має стати ліквідація приватної і встановлення суспільної власності на землю і всі засоби виробництва. Здійснення цих соціалістичних ідеалів І. Франко вважає можливим без насильства, хоч і закликає до боротьби і не пропонує відмовлятись від найрадикальніших ліків — революції.

Великого значення надавав І. Франко політичній економії, під­креслюючи, що вона «безперечно найважливіша з усіх наук». Якийсь час І. Франко викладав політичну економію в робітничих гуртках самоосвіти і навіть підготував, як він сам писав, «невеликий елементарний підручник економії суспільної по Міллю, Чернишевському і Марксу» . Він переклав українською мовою 24-й розділ першого тому «Капіталу», який мав намір опублікувати як додаток до підручника. Але підручник не було надруковано, і І. Франко по­чав видавати серію брошур і статей, присвячених окремим питан­ням політичної економії.

І. Франко не був видатним теоретиком у галузі політичної еко­номії. Він скоріше популяризатор економічної теорії і, зокрема, економічної теорії К. Маркса. Аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковується іншим завданням. І. Франко хоче приве­рнути увагу суспільства до економічних проблем, до необхідності їх вирішення. На науковому рівні, але доступно, він намагається роз­крити трудящим причини їхнього тяжкого економічного становища. Як писав сам І. Франко, за цензурних утисків про економічні й полі-чні справи не можна було говорити відкрито, а довелося «заходити з боків» і говорити про діла менш дражливі, як-от «про історію гро­шей, теорію людності, історію селянства і т. д.».

З метою пропаганди ідей соціалізму серед робітників І. Франко надрукував у газеті «Ргаса» серію статей під назвою «Робітниче пи­тання»: «Хто є робітником?», «Як постала наймана праця?», «Що приносить нам праця?», «На кого ми працюємо?», «Чия вина?». 1881 p. їх було видано окремим виданням під назвою «Про працю». У цих статтях І. Франко широко використовує категорії політичної економії для аналізу економічних питань. І не випадково реакційна польська преса характеризувала збірку як таку, «де на підставі еле­ментарних економічних основ, або за їх допомогою викладено не тільки теорію праці, а й увесь катехізис соціалізму для робітничого класу».

Підкреслювалось, що метою видання «є не наука суспільної еко­номії, а соціалістична пропаганда». Саме цій меті служив попу­лярний виклад економічної теорії (зокрема економічної теорії К. Маркса), зроблений І. Франком.

І. Франко дає визначення предмета політичної економії. Це ви­значення, проте, не було чітким і сталим. Він розглядає політичну економію як науку про «суспільні зв'язки між людьми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки, її поділ». Згодом він визначає політичну економію як науку про економічні закони роз­витку суспільства. І. Франко поділяв марксистську думку про про­гресивний характер суспільного розвитку і на цій підставі робив ви­сновок про історичний характер політичної економії.