Сторінка
1

Господарство світу і України в другій половині 60-х — на початку 90-х років XX століття

Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в післявоєнний період. Реформа 1965 року: сутність і на­слідки. Наростання кризових явищ в ра­дянській економіці. "Перебудова" і її наслідки

Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в післявоєнний період

Однією з характерних особливостей індустріаль­них суспільств є різноманітність їх економічного й політичного розвитку. Якщо в перші повоєнні роки роль безперечного лідера серед індустріальних країн світу відігравали США, то на даний час склались три центри економічного суперництва: США, Захі­дна Європа, Японія. Між ними посилюється конку­рентна боротьба за ринки збуту, сфери вкладання капіталу, джерела сировини, за пріоритет у вирішаль­них галузях науково-технічного прогресу.

Послаблення позицій США і поява на авансцені економічного протистояння Західної Європи, Японії, зміни у співвідношенні конкурентних сил пов'язані перш за все з особливостями їх економічного роз­витку. Як відомо, в роки другої світової війни еко­номіка США не тільки не постраждала, а й зробила великий крок уперед. Господарство ж країн Захід­ної Європи та Японії було зруйноване. До 1950 р. обсяг промислового виробництва США перевищував відповідний показник країн Західної Європи приблизно в 1,5 рази, Японії - більше ніж у ЗО разів. Однак прискорення темпів економічного розвитку країн Західної Євро­пи та Японії протягом 50-х років суттєво змінило співвідно­шення сил на початку 60-х років.

У 60-70-і роки темпи економічного розвитку США і Захід­ної Європи зрівнялись. Важливу роль тут відігравала політи­ка високих процентних ставок, застосована американською адміністрацією, що спричинило відтік капіталу із Західної Євро­пи до США. Але більш істотним є те, що скоротилась відстань між США і Японією в обсягах промислового виробництва. Японія стала другою економічно розвинутою країною світу.

Нерівномірність економічного розвитку окремих країн при­вела до невілювання їх рівнів. Інтернаціоналізація господарсь­кого життя підштовхнула країни до орієнтації на певний тех­нічний рівень, оскільки в іншому разі їхня продукція була неконкурентноспроможною на світовому ринку. Істотно збли­зилася загальна галузева структура господарства, структура зовнішньоекономічних зв'язків.

Проте це ніяк не зменшувало гостроти боротьби між інду­стріальними державами. Разом з тим нівелювання стало важ­ливим чинником нової розстановки сил. Спираючись на зро­стаючий технічний рівень, концентруючи зусилля на перспек­тивних галузях науково-технічного прогресу, західноєвро­пейські та японські монополії досягли успіхів у конкурентній боротьбі на світових ринках, що послабило позиції США, Час­тка США у світовому експорті зменшується із 13,5% у 1975 р. до 11,6% у 1987 р., а країн Західної Європи та Японії підви­щується відповідно з 46,2 до 50,9% і з 7,0 до 10,7%.

Сполучені Штати відставали від Західної Європи та Японії насамперед за темпами зростання продуктивності праці. Якщо в 1955 році цей показник у ФРН становив 38%, у Франції -42% , а в Японії лише 15% від рівня США, то на початку 80-х років — у ФРН зрівнявся із США, у Франції зріс до 98% і в Японії до 66% від рівня США. З 1974 р. по 1987 р. серед­ньорічні темпи зростання продуктивності праці в Японії вже становили 3,1%, а у США - всього 0,9% .

Японські, а також західноєвропейські компанії випереджа­ли США за кількістю продукції, її науково-технічним рівнем, особливо в деяких нових галузях. Японія також успішно кон­курувала і з іншими країнами на ринках Південно-Східної Азії й Західної Європи. Намагаючись розширити сферу свого впли­ву, вона виступила з ініціативою створення тихоокеанського співтовариства, в яке поряд з розвинутими країнами тихооке­анського регіону (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія) увій­шли б країни Південно-Східної Азії, що розвивалися.

Країни Західної Європи також скористалися з погіршення конкурентоспроможності американських товарів. У порівнянні з першими післявоєнними роками значно зріс експорт ФРН, Франції, Італії, ряду інших західноєвропейських країн. Фак­тично, Західна Європа стала головним центром міжнародної торгівлі, її експорт більш ніж учетверо перевищував експорт США. Країни Західної Європи, і перш за все члени ЄС, намага­лися прив'язати до себе країни Середземномор'я, а також ряд країн Африки, що розвиваються, басейнів Карибського моря і Тихого океану. Все це призвело до гострих суперечностей між індустріальними державами, зокрема в торгових відносинах США з Японією і країнами Західної Європи.

У середині 70-х років західні країни зазнали серйозних труднощів, початок яким поклала енергетична криза. До того часу енергетичної проблеми, по суті, не існувало. Ціни на на­фту, яку постачали на світовий ринок нафтодобувні країни Близького Сходу, Африки, Латинської Америки, були дуже низькими. У 1970 р. барель нафти (159 л) коштував усього 1,8 дол. У 1973 р. нафтодобувні держави різко підвищили ціни на нафту: впродовж 70-х років вони зросли у 10-20 разів.

Енергетична криза наблизила загальну економічну кризу, яка охопила розвинуті країни світу в 1974-1975 рр. Вона була значно глибшою, ніж циклічні спади попередніх десятиліть. Тепер промислове виробництво знизилося в середньому на 12%. У ході кризи набуло масового характеру безробіття, яке в інду­стріальне розвинутих країнах досягло 15 млн. (порівняно з 7-8 млн. на початку 70-х років).

Зазначимо, що економіка цих країн гнучко й оперативно відреагувала на труднощі, швидко пристосувалася до нових умов. Насамперед, світове капіталістичне господарство зуміло без зволікання подолати загрозливу енергетичну кризу. Ви­сокі ціни на нафту дали поштовх розвитку енергозберігаючих технологій. Інтенсивно проводилися пошуки нових родовищ природних копалин. Внаслідок цього гострота енергетичної кризи спала, а разом з тим знизились ціни на нафту.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Інші реферати на тему «Історія економічних вчень»: