Сторінка
5
Найбільш вразливим елементом господарської реформи були взаємини відносно самостійних підприємств і державних управлінських структур, які в своїй діяльності все більше спирались на адміністративні методи. Апарат міністерств постійно розростався, виникали нові підрозділи, фактичне прийняття рішень розподілялось між численними інстанціями партійно-господарської ієрархії, де всі документи необхідно було "ув'язувати" і "узгоджувати".
Від самого свого початку реформа була приречена на поразку, оскільки вона залишала без змін глибинні відносини виробництва - відносини власності. В реформі були закладені несумісні принципи: розширення прав підприємств і посилення централізації. Хоча підприємства ставали формально більш самостійними, вони не мали права самостійно визначати ціну на свою продукцію. Та ж ситуація була і з правом підприємства самостійно розпоряджатися робочою силою, наймати необхідних працівників, звільняти зайвих чи тих хто погано працює.
З великими труднощами вписувалось в реформу впровадження нових технологій, оскільки воно вимагало часу на їх освоєння та навчання робітників; адже при цьому могло відбутися тимчасове скорочення випуску продукції, чого, щоб не зірвати планових показників, не могли допустити управлінці.
Помітному тиску стали піддаватися ті вчені, які намагалися в своїх розробках знайти вирішення проблем радянської економіки шляхом розширення дії закону вартості і деяких елементів ринкової економіки, оскільки в їх пропозиціях проглядались загрози командно-адміністративній системі в цілому.
Таким чином, економічна реформа 1965 року знаменувала собою найбільш масштабну спробу вдосконалення соціалістичної системи господарювання, але ця спроба виявилась половинчатою і не дала помітних стійких результатів. Партійне керівництво країни, здійснивши декілька кроків вперед до ринку, не насмілилось на подальшу трансформацію господарської системи, оскільки це неминуче зумовило б необхідність і політичної лібералізації.
Наростання кризових явищ в радянській економіці
Поступово із загальноприйнятого лексикону стало зникати слово "реформа", а на його місці з'явились терміни "покращання", "вдосконалення". І хоча на партійних з'їздах і пленумах продовжували звучати фрази про необхідність "органічного поєднання досягнень науково-технічної революції з перевагами соціалістичної системи господарювання", відомчий монополізм неминуче відкидав ідею науково-технічного прогресу, все більшого значення набирала інертність антиреформаторського мислення.
Як універсальний засіб розв'язання всіх соціально-економічних проблем проголошувалось підвищення керівної ролі комуністичної партії, поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. У відповідності з рішеннями XXIV з'їзду КПРС (1971) в Статут партії було внесено положення про те, що правом контролю за діяльністю адміністрації, наділялись партійні організації не тільки в сфері виробництва, а й у науково-дослідних інститутах, навчальних закладах, культурно-просвітницьких установах тощо. При цьому зберігалось унікальне становище: партія всюди керує і контролює, а за помилки відповідають державні органи і керівники підприємств.
По всій країні поширилась практика організації різноманітних "починів", що була спрямована на досягнення небувалих господарських результатів типу: здати державі "6 мільйонів тонн узбекської бавовни", "1 мільйон тонн кубанського рису", "казахстанський мільярд пудів зерна" та ін. При цьому зовсім не підраховувались прямі збитки, що були пов'язані з велетенським напруженням людських ресурсів, з порушенням екології.
В цей час великих успіхів досягла так звана "тіньова економіка", яка розвивалась завдяки тотальному одержавленню господарських структур і спритного маніпулювання дефіцитом. Особливо абсурдним виглядало посилення загального дефіциту на фоні надзвичайно великих надлишків різноманітних видів сировини і матеріалів. А оскільки керівники підприємств не могли самостійно розпоряджатися надлишковими ресурсами, то за них цю справу робили підпільні ділки, які виконували ринкові функції і допомагали (але в спотвореній формі) підтримувати дієздатність радянської економіки, задовольняючи її потреби. "Тіньовий бізнес", зрощуючись з представниками партійно-державного апарату в центрі і на місцях, контролював міліардні обороти коштів, які не обкладалися податком.
"Тіньова економіка" була неоднорідною за своєю структурою. Сюди можна віднести як індивідуальну трудову діяльність (кустарне виробництво, медичні послуги, побутове обслуговування населення), яка суворо заборонялась або обмежувалась, так і суто кримінальну діяльність, пов'язану з великими крадіжками товарів і сировини, махінаціями із звітністю, виготовленням на державних підприємствах неврахованої продукції та її подальший продаж через державну торгову мережу, валютні операції і т. ін. За різними оцінками, до середини 1980-х років в цій сфері економіки було зайнято приблизно 15 млн. осіб.
В ці роки керівництво країни намагалось відійти від екстенсивного розвитку економіки, але робити це вдавалось все важче. І хоча офіційно було заявлено, що країна іще в 1930-х роках пройшла стадію індустріалізації, в дійсності економіка СРСР 1960-х — 1970-х років не відрізнялась високим рівнем технічного розвитку. Як і раніше, відбувався процес переходу від домашинних методів праці до машинної техніки в усіх галузях матеріального виробництва, в той час як промислово розвинуті країни уже давно пішли вперед по шляху науково-технічного прогресу.
Завантажити реферат