Сторінка
1

Країни північної Європи у міжвоєнний період

ПЛАН

1. Економічне і соціально-політичне становище Бельгії у міжвоєнний період

2. Економічне і соціально-політичне становище Нідерландів у міжвоєнний період

3. Економічне і соціально-політичне становище Данії у міжвоєнний період

4. Економічне і соціально-політичне становище Норвегії у міжвоєнний період

5. Економічне і соціально-політичне становище Швеції у міжвоєнний період

6. Економічне і соціально-політичне становище Фінляндії у міжвоєнний період

1. Економічне і соціально-політичне становище Бельгії у міжвоєнний період

Територія Бельгії у роки Першої світової війни була окупована німецькими військами. Вони принесли чималі збитки бельгійській промисловості і сільському господарству. Більше 10 тис. га землі через бойові дії не можна було обробляти, поголів’я великої рогатої худоби скоротилось наполовину, зросли ціни на продукти харчування, безробіттям були охоплені десятки тисяч людей.

Бельгія як країна, що постраждала від німецької окупації, на Паризькій мирній конференції отримала округи Ейпен і Мальмеді, право на репарації і право на окупацію спільно з Францією Рурської області.

Бельгія упродовж 1920-1922 рр. забезпечила собі вигідні умови співпраці з Францією, Люксембургом і Англією. Завдяки цьому відбудова економіки здійснювалась швидкими темпами, скоротилось безробіття, покращилось становище робітників. Страйкового руху як такого майже не було. Робітнича партія Бельгії на чолі з Е. Вандервельде увійшла до уряду, закликала робітників до класового співробітництва.

Спираючись на відбудовану економіку, уряд прийняв програму житлового будівництва, запровадив пенсії жертвам війни, пенсії по старості та ін.

Після виборів до парламенту 1919 р. три партії (Ліберальна, Католицька і Робітнича) сформували новий коаліційний уряд.

Восени 1920 р. в Бельгії почалася економічна криза, мав місце спад виробництва промислової продукції, на половину знизилась виплавка сталі і чавуну. 33% від усіх застрахованих робітників, втратили роботу.

У вересні 1921 р. була створена Компартія Бельгії, яка мала чималий вплив серед металістів, залізничників і гірників. У 1923 р. 18 керівників Компартії були заарештовані, їх звинувачували в підбурюванні громадян Бельгії до непокори. Дещо послабився вплив робітничої партії на маси. Разом з тим, зріс авторитет Католицького союзу в профспілках, серед жінок. На виборах у нижню палату 1921 р. Католицький союз отримав 80 мандатів.

Бельгія виступала проти встановлення дипломатичних відносин з СРСР. Причиною цього були неврегульовані боргові проблеми. Бельгія разом з Францією здійснювала тиск на Німеччину, вимагаючи від неї збільшення репарацій. Ця проблема стала причиною участі Бельгії в окупації в 1923 р. Рурської області.

Провал Рурської авантюри дорого коштував для економіки Бельгії. Державний борг зріс на 1924 р. до 41,6 млрд. франків, інфляція зросла майже на 25%. Знову зросло безробіття, була знижена зарплата робітників.

Такий стан в економіці привів до зростання авторитету робітничої партії, яка висунула програму реформ і розгорнула антимілітаристську агітацію. На виборах до парламенту в 1925 р. вона отримала найбільше мандатів в парламенті. Однак католики і ліберали разом мали у парламенті перевагу над Робітничою партією.

Після виборів був створений уряд з представників католиків і соціал-демократів, уряд Пуле-Вандервельде. Уряд взяв курс на стабілізацію франка, що стало причиною запровадження нових податків. Робітники відмовили в підтримці коаліційного уряду.

У березні 1926 р. був сформований новий коаліційний уряд на чолі з Жаспаром. У 1927 р. соціалісти вийшли з цього уряду. Уряд Жаспара отримав позики від англійських, американських банків на суму 135 млн. доларів, стабілізував бельгійську валюту і збалансував бюджет. Промислове виробництво пішло вверх, особливо в металургійній промисловості. Саме в цей час було здійснено реконструкцію Антверпенського порту.

Економічна криза в Бельгії мала ті ж ознаки, що і в інших країнах. Страйки робітників з вимогами підвищити зарплату були звичним явищем. І в Бельгії, як і в інших європейських країнах того часу, урядові кола жорстоко придушували страйки робітників.

У роки економічної кризи Католицький союз і Ліберальна партія втратили частину своїх прихильників. Вони, як правило, перейшли до фашистських організацій, які робили спроби посварити між собою валлонських і фламандських трудящих.

В ці ж роки зросла чисельність Робітничої партії. У 1935 р. в її рядах було 600тис. чол. Тоді ж нею був висунутий план виходу із кризи “план праці”, який передбачав націоналізацію кредиту і деяких галузей промисловості.

У 1935 р. в Бельгії був створений новий коаліційний уряд за участю соціалістів. Однак “план праці” залишився невиконаним. Це сприяло зростанню авторитету Комуністичної партії Бельгії, яка на виборах 1936 р. в три рази збільшила кількість депутатів комуністів у парламенті. У жовтні 1936 р. робітники зірвали спробу фашистів здійснити державний переворот.

Бельгія активно включилась у гонку озброєнь. Її заводи, сировина використовувалися для виготовлення зброї, що приносило державі великі вигоди.

2. Економічне і соціально-політичне становище Нідерландів у міжвоєнний період

У роки Першої світової війни Нідерланди заявили про нейтралітет. Саме така позиція сприяла зростанню торгівлі з воюючими сторонами сировиною, продуктами харчування, промисловими товарами. Прибутки від торгівлі були колосальні. Тільки по дивідендах деякі банки і акціонерні товариства виплатили до 80%, а окремі пароплавні компанії – навіть 100%.

Щодо населення країни, то його життєвий рівень дещо понизився. Ціни на продукти харчування зросли, були введені продовольчі картки для жителів міст, норма видачі хліба була встановлена 160 грамів на день на одного чоловіка. Зросло число безробітних.

Провідними політичними партіями були клерикальні: Кальвіністська і Католицька. Вони мали більшість у парламенті. За роки війни дещо зміцнила свої позиції і Соціал-демократична партія. Разом з тим, після того, як Католицька партія заявила про підтримку деяких вимог трудящих, її вплив в парламенті зріс і вона стала провідною силою в уряді.

У листопаді 1918 р. в Амстердамі виникли перші ревкоми і ради, в армії посилилось дезертирство.