Сторінка
1

Країни близького Сходу після другої світової війни

Близький Схід - територія на заході Азії та північному сході Африки, де розташовані арабські країни: Єгипет, Судан, Сирія, Лі­ван, Ірак, Йорданія, Саудівська Аравія, Ємен, Кувейт, Катар, Оман, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн, а також Туреччина, Ізраїль та Республіка Кіпр.

До Другої світової війни національно-визвольний рух арабів досяг певних успіхів. Незалежними державами стали Єгипет, Ємен, Сау­дівська Аравія, Ірак. Під час війни здобули суверенітет Сирія та Лі­ван, а після війни було проголошено незалежність Йорданії. Арабські країни утворили у 1945 р. міжнародну організацію - Лігу арабських держав (ЛАД) для захисту суверенітету її членів.

Під час війни зазнав жахливої катастрофи єврейський народ: 6 млн євреїв із загальної кількості 14 млн було знищено у нацистських конц­таборах. Громадськість світу схилялася до підтримки плану віднов­лення єврейської держави, яка існувала у давнину на території Па­лестини. Мандат на управління цією територією ще у 1922 р. отрима­ла Велика Британія, яка погодилася передати питання щодо май­бутнього цієї землі на розсуд ООН.

Кульмінаційним моментом стало голосування 29 листопада 1947 р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюції, яка передбачала утво­рення у Палестині двох держав - єврейської та арабської. «За» прого­лосували більшість представників країн - членів ООН. Величезну роль у прийнятті резолюції ООН про утворення Ізраїлю відіграла делега­ція України. Рішення ООН не визнали арабські держави. Це викли­кало напругу в регіоні, виникла так звана «близькосхідна проблема». Єврейські квартали в Єрусалимі були взяті в облогу арабами. Поча­лися збройні сутички.

Економічний та політичний розвиток арабських країн Близького Сходу пов'язаний з нафтою - основним багатством цих держав, їхня роль у світовій економіці досить значна. Країни регіону задово­льняють половину світових та 2/3 західноєвропейських потреб у нафті. З початку 70-х років Сирія, Ірак, Кувейт рішуче провели націоналіза­цію іноземних нафтових компаній. У 1980 р. було завершено процес націоналізації у найбільшій нафтовидобувній країні — Саудівській Аравії.

З нафтою пов'язана боротьба за сфери впливу у регіоні між західни­ми та східноєвропейськими країнами. У 1955 р. за ініціативою Вели­кої Британії Ірак, Туреччина, Іран, Пакистан створили військово-по­літичний блок, названий за місцем підписання угоди Багдадським пак­том. Участь у ньому Іраку негативно зустріли як у арабському світі, так і всередині країни. Проти проанглійської політики іракського ко­роля Фейсала виступила армія. У липні 1958 р. патріотично настро­єні офіцери вчинили військовий переворот і усунули монарха від вла­ди. Країну було проголошено республікою. Ірак вийшов з Багдадсько­го пакту.

Насерівська ідея арабської єдності втілилася в загальноарабській партії БААС (Партія арабського соціалістичного відродження). У 1963 р. баасисти прийшли до влади у Сирії, а з 1968 р. вони взяли владу в Іраку. Боротьба за лідерство в БААС між цими країнами при­звела до появи у партії ворогуючих сирійського та іракського напря­мів. Разом з тим президент Сирії (з 1971 р.) Хафез Асад та президент Іраку (з 1979 р.) Саддам Хусейн заявили, що їхні країни крокують шляхом «соціалістичної орієнтації». Цей курс сприяв зміцненню тота­літарних режимів в обох країнах.

Арабо-ізраїльський конфлікт дестабілізував становище у донедав­на багатому Лівані. З 1970 р. у цій країні розташовувалася штаб-квар­тира Організації визволення Палестини (ОБІГ) і значна частина її бойових загонів. З 1975 р. у Лівані розпочалася громадянська війна між різними релігійно-етнічними громадами, головним чином мусуль­манськими і християнськими.

Влітку 1982 р. Ізраїль завдав збройного удару Лівану з метою знеш­кодження палестинських бойових угруповань. Захопивши Бейрут, ізраїльтяни змусили бійців ОВП залишити територію Лівану й утво­рили на лівансько-ізраїльському кордоні зону безпеки. Згідно з рішен­ням Ліги арабських держав, на території Лівану перебувають війська Сирії, які, з одного боку, відіграють певну роль у стабілізації внутрішньо­політичного становища у Лівані, а з іншого - є серйозним подразни­ком для Ізраїлю.

Продовження кемп-девідського процесу, укладення Ізраїлем дво­сторонніх угод з арабськими державами виявилися ефективним засо­бом поетапного врегулювання близькосхідної кризи. У вересні 1993 р. прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін та лідер ОВП Ясір Арафат впер­ше потиснули один одному руки і домовилися про створення палес­тинської автономії у межах Ізраїлю. У липні 1994 р. І. Рабін та король Йорданії Хусейн поклали край війні між сусідніми державами. Ліде­ри обох країн заявили про відкриття кордонів, про спільне будівницт­во і експлуатацію двох шосейних доріг, про розвиток туризму, цивіль­ної авіації.

До подолання близькосхідного конфлікту вороже ставляться екстре­місти в арабському світі і у самому Ізраїлі. У листопаді 1995 р. від рук фанатика-єврея загинув І. Рабін. Палестинський рух «Хамас» здійс­нив низку кривавих терористичних актів проти євреїв із тим, щоб зір­вати процес урегулювання. Ісламські фундаменталісти з ліванської організації «Хезболлах», яку підтримує Іран, протягом квітня 1996 р. обстрілювали з гармат північ Ізраїлю. Тель-Авів відповів масованими бомбардуваннями території Лівану.

Влітку 1990 р. на Близькому Сході, відбулися події, які похитнули арабську єдність. 2 серпня Ірак здійснив агресію проти Кувейту. Сад­дам Хусейн оголосив про приєднання цієї країни до Іраку. Загроза іракського нападу нависла над Саудівською Аравією і остання звер­нулася до світової громадськості з проханням про захист. Багато дер­жав світу скерували до Саудівської Аравії війська для приборкання агресора. Основу міжнародних сил становили війська СІЛА (500 тис. чол.). Проти Іраку виступили майже всі арабські держави. Саддама Хусейна підтримали лише Лівія, Йорданія, ОВП.

Рада Безпеки ООН рішуче засудила агресивні дії Іраку і запрова­дила економічні санкції проти нього. Була встановлена кінцева дата виведення іракських військ із Кувейту. У разі відмови Іраку виконати цю умову було вирішено застосувати військову силу.

17 січня 1991 р. розпочалася операція «Буря в пустелі». Масова­ним повітряним і ракетним ударам були піддані воєнні об'єкти Іраку, а потім до бою вступили наземні війська. До кінця лютого міжна­родні сили розгромили іракську армію і визволили Кувейт. Під час відступу іракці підпалили близько 600 із 950 нафтових свердловин Кувейту. Наслідки цієї екологічної катастрофи і досі відчутні у краї­нах Перської затоки. Іракська агресія викликала гостру політичну кризу в арабському світі, завдала відчутних збитків державам Близь­кого Сходу.