Сторінка
3

Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства

Важливою передумовою постіндустріального розвитку виступає врахування як зовнішніх, так і внутрішніх чинників сучасного розвитку будь-якої країни. До внутріш­ніх належать: необхідність накопичення національного капіталу для фінансового забезпечення такого розвитку; удосконалення всієї управлінської вертикалі, різке зрос­тання продуктивності праці на засадах інформатизації виробництва і відповідне підвищен­ня зайнятості у нематеріальній сфері; забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного виробника, необхідної для формування внутрішнього ринку та задоволення експортних потреб; підвищення загального і культурно-технічного рівня населення тощо.

До зовнішніх чинників, що суттєво впливають на соціально-економічний розвиток країн, потрібно в першу чергу віднести процеси інтернаціоналізації та їх максимально повного виразу – глобалізації, що може активізуватися на межі тисячоліть. М. Косолапов вважає, що “интернационализация . универсальна по охватываемым объектам и простран­ству. Хотя не обязательно вовлекает всех участников международной жизни” [10, с. 233–234].

Активізація різноспрямованих інтеграційних та глобалізаційних процесів наприкінці ХХ століття, у першу чергу розвиток могутніх транснаціональних компаній, надзви­чайно висока концентрація матеріальних, фінансових, інформаційних і інтелектуальних ресурсів приблизно у 8–10 країнах (тобто близько 5 % загальної їх кількості на політичній карті світу), створення могутніх світових фінансових установ, які виступають слухня­ними інструментами захисту інтересів саме цих країн, – усе це привело до формування єдиного економічного світового простору. Крім національних економік, його важливими складовими стали: єдині світові ринки фінансового капіталу, інформації, інтелектуальних послуг, макрорегіональні та регіональні ринки товарів, праці, транспортних, рекреацій­них та інших послуг, фінансово-промислові велетні – транснаціональні компанії, які за своєю потужністю починають навіть випереджувати найбільш розвинені країни.

У виступі Президента України Л.Д. Кучми підкреслено, що “… ми зобов’язані враховувати не лише позитивні, але й негативні явища, які виразно виявилися на ниніш­ньому етапі глобальних процесів. Ідеться про стратифікацію держав, яка не згладжує, а навпаки, поглиблює небезпечну їх диференціацію”. Двоїстість проявів глобалізації і неоднозначність їх впливу на світовий розвиток відзначають різні вчені. Так, Ю. Пахомов пише, що глобалізація, яка, з одного боку, виступає найбільш яскравим проявом прог­ресу, несе в собі одночасно і нові, досить грізні небезпеки, усунення яких вимагає загаль­них зусиль щодо гармонізації устрою світу [15]. І справді, прийняття світовою спільнотою і реалізацію розробленого під егідою ООН Порядку денного на ХХІ століття, в основі якого лежить Концепція стійкого розвитку, можна розглядати як один із найвагоміших позитивних проявів глобалізації, спрямованих на збереження сприятливих умов життя сучасного і прийдешніх поколінь. Важливим щодо цього є випереджаючий розвиток країн з транзитивною економікою, соціально-економічне зростання слаборозвинених країн, зближення духовних цінностей народів.

Позитивні глобалізаційні процеси пов’язані з гуманізацією суспільного розвитку, демократизацією політичних інструкцій, підсиленням міждержавних інтеграційних процесів, підвищенням суспільної продуктивності праці на основі міжнародної економіки інтеграції, поглибленням міжнародного поділу праці, розвитку світових та регіональних ринків в умовах нормального, “законозабезпеченого” конкурентного середовища.

У той же час в останні роки дуже посилюються негативні процеси так званої силової чи неупорядкованої глобалізації, які знецінюють вплив ООН на політичну і воєнну стабільність світу, зумовлюють економічний диктат могутніх транснаціональних корпо­рацій, несуть у собі виклики і загрози більшості країн світу. У першу чергу це відбива­ється у деформації основних механізмів ринку, зростанні нееквівалентного обміну між країнами, у примусовому збільшенні масштабів неефективного ресурсовилучення у слаборозвинених країнах, їх подальшому занепаді тощо.

Ю. Пахомов, наголошуючи на руйнівному впливі неупорядкованої глобалізації, називає як найбільш вражаючі такі моменти:

1) різке збільшення пов’язаного з нееквівалентним обміном розриву у рівнях розвитку між слабкими і сильними країнами, що зумовлює наростання екологічних, соціальних і фінансово-економічних ризиків;

2) антиліберальне переродження інструментів конкуренції, яка не заохочує відстаю­чих, а “знищує багатьох з тих, хто в інших умовах мав би шанс вижити” [15].

Крім того, на його думку, це стосується не тільки окремих об’єктів господарської діяль­­ності, але й цілих країн.

Таким чином, “силова” глобалізація, яка стає важливою закономірністю розвитку світового простору в ХХІ столітті, діє всупереч інтересам більшості країн світу і практично ускладнює реалізацію в них моделі стійкого розвитку. Тому для забезпечення економічного зростання на засадах стійкого, соціально спрямованого і екобезпечного розвитку в умовах глобалізму Україні потрібно активно вирішувати стратегічні завдання свого розвитку щодо захисту національних інтересів.