Сторінка
1

Геологія як наука і її місце як наука про Землю. Форми рельєфу створені тимчасовим русловим стоком. Стадії їх розвитку. Складання картосхеми густоти горизонталь, розчленування територій

ПЛАН

1. Геологія як наука і її місце як наука про Землю.

2. Форми рельєфу створені тимчасовим русловим стоком. Стадії їх розвитку.

3. Складання картосхеми густоти горизонталь, розчленування територій.

1. Геоморфологія як наука.

Місце геоморфології в системі наук про землю

Геоморфологія (Гео - грец. Земля, морфе - грец. форма, логос - грец. слово, вчення, наука).

Як науки геологія та геоморфологія сформувались внаслідок вирішення задач і практичних запитів суспільства. Розвиток матеріальної культури, зростання людського суспільства найтіснішим чином пов'язані з освоєнням земної поверхні. Люди почали вивчати Землю ще на перших порах свого існування.

Поява геоморфології як самостійної області знання відноситься до кін. 19 - поч. 20 ст., коли оформилися дві самостійні школи: американська на чолі з У.М.Дейвісом і європейська (головним чином німецька), представниками якої були А. Пенк, В. Пенк. Основи геоморфології в Україні та Росії заклали П.А.Кропоткін, І. В. Мушкетов, І. С. Щукін, Я. С. Едельштейн, К. К. Марков і ін.

Об'єктом вивчення геології та геоморфології є вся планета і в особливості її кам'яна оболонка (літосфера).

Предметом дослідження науки є будова, склад речовини у цій оболонці, впливу на ці процеси біосфери як у минулі часи, так і в наш час і, особливо, вплив на ці процеси нової геологічної сили - людства (В.І. Вернадський).

Довкілля має системний характер і важливим завданням є здійснення аналізу тих чинників, які обумовлюють перебіг сучасних геоморфологічних процесів.

Основні напрямки досліджень у геоморфології:

• Теорія та методика, методологія геоморфології, системний геоморфологічний аналіз; геоморфологічні закони та геоморфологічні парадигми.

• Теорія та методологія структурної геоморфології.

• Теорія та методологія антропогенної геоморфології.

• Еволюційна геоморфологія: розвиток давнього й експонованого рельєфу; геоморфологічна етапність та хроногеоморфологія; геоморфологічні аспекти еволюції тектоногенезу, седиментогенезу, клімату, гідросфери, біосфери, рельєфоутворюючих процесів.

• Регіональна та планетарна геоморфологія: просторово-часові закономірності. Принципи та підходи до районування. Регіональні геоморфологічні проблеми України.

• Просторова організація сучасного рельєфу й рельєфоутворюючих процесів, їх взаємопов'язане функціонування та прогноз розвитку.

• Просторова організація природно-техногенних геоморфосистем, оцінка стану та прогноз розвитку.

• Методи геоморфологічних досліджень: системний аналіз і математичне моделювання; морфоструктурний та неотектонічний аналіз, морфодинамічний аналіз; геоморфологічне картографування; дистанційні, експериментальні, палеогеоморфологічні, морфометричні методи тощо.

• Прикладні проблеми сучасної геоморфології. Геоморфологічні дослідження при: пошуках корисних копалин, інженерному освоєнні території, сільськогосподарському природокористуванні; геоморфологічні дослідження для розв'язання екологічних проблем; геоморфологічний прогноз; геоморфологічна експертиза; геоморфологічні основи раціонального природокористування в Україні.

Процеси, що впливають на формування твердої оболонки Землі по своєму положенню щодо її поверхні підрозділяються на ендогенні й екзогенні. Ендогенні процеси протікають в умовах високих температур і тисків. Гравітаційне поле Землі і сили обертання можуть впливати на форму планети, викликати вертикальні і горизонтальні переміщення фрагментів літосфери різної щільності, процеси діапіризму і т.д.

Для рельєфоутворення найбільше значення мають механічні рухи літосфери, магматизм і метаморфізм. Один з найважливіших результатів -формування первинних нерівностей твердої поверхні Землі - тектонічно обумовлених підняттів і западин. Екзогенні процеси поділяються на 3 групи: вивітрювання, денудація (знос) і акумуляція (нагромадження). Денудація й акумуляція по ефекті впливу на рельєф є що нівелюють.

Вплив сили ваги і сили обертання впливають на ряд екзогенних факторів

Клімат Землі визначає генетичні типи екзогенних процесів і, почасти, інтенсивність їхнього впливу на земну поверхню. Латеральні зміни клімату визначаються положенням Землі щодо Сонця й утворять планетарну кліматичну зональність.

Зміни клімату з висотою утворюють орокліматичну зональність, що обумовлена ростом тектонічних підняттів і зміною температури атмосфери з висотою. Велике рельєфоутворююче значення мають зміни клімату в часі. Екзогенні фактори. Під екзогенними факторами розуміються процеси рельєфоутворення, обумовлені вивітрюванням, денудацією й акумуляцією.

Вони генетичне і причинно зв'язані з ендогенними факторами , приповерхнім гравітаційним полем Землі, її кліматом, а також впливом Сонця і Місяці. Форми рельєфу, в утворенні яких головна роль належить екзогенним процесам, називаються морфоскульптурами. Вивітрювання - сполучення процесів руйнування гірських порід, що складають земну поверхню під впливом зовнішніх оболонок і Сонця. Вони підготовляють матеріал для подальші денудації й акумуляція.

Джерела енергії для процесів вивітрювання - енергія Сонця і фізико-, хімічний вплив атмосфери і гідросфери. Клімат визначає виборчий розвиток основних генетичних типів вивітрювання і впливає на швидкість їхнього плину. Денудація по загальному характері впливу - процес зниження земної поверхні. Підрозділяється на загальну, чи площинну, і лінійну, що розвивається вибірково. Акумуляція - процес підвищення земної поверхні. Може бути регіональної і локальний.