Сторінка
7

Чорноземні ґрунти суббореальних степових областей світу

Таблиця 25 Порівняльна характеристика підтипів чорноземів Лісостепі

Фізико-хімічні властивості чорноземів відмінні. Ці ґрунти ма­ють потужний грунтово-поглинальиий комплекс з великою ЄП (30-70 мг-екв), СНО коливається від 93 до !00%, ГПК майже повністю насичений Са та М§, реакція середовища близька до нейтральної, нейтральна або слаболужна, висока буферність. Фізичні та водно-фізичні властивості чорноземів добрі, консистенція нещільна, висо­ка вологоємність, добра водопроникність. Щільність твердої фази складає 2,4 г/см! у Н-горизонті й збільшується до 2,7 г/см3 у мате­ринській породі. Щільність ґрунту 1,0-1,6 г/см\ пористість 55-60%.

Чорноземи мають оптимальний тепловий режим: добре погли­нають енергію сонця, довго зберігають тепло. У західних провінціях вони практично не промерзають, дуже теплі, на північ і на схід три­валість промерзання збільшується, заге зменшується довжина теп­лого періоду. Водний режим чорноземів сприятливий для процесу гумусоакумуляції, але з точки зору їх сільськогосподарського вико­ристання є основним лімітуючим фактором родючості. Чорноземна зона характеризується нестабільним або недостатнім зволоженням. У формуванні водного режиму можна виділити два періоди:

1 - висушування ґрунту, яке спостерігається влітку та на почат­ку осені;

2 - промочування ґрунту з перервою на промерзання з осені до весни.

У чорноземах лісостепу тип водного режиму періодично про­мивний. Поживний режим чорноземів оптимальний: дуже високий вміст валових їх форм, основна частина N знаходиться в органічній формі, але легко вивільняється при мінералізації, багато рухомого фосфору.

Чорноземна зона найбільш освоєна, у ній вирощуються всі ра­йоновані сільськогосподарські культури, особливо ефективно ці грун­ти використовуються під зернові високої якості, соняшник, цукро­вий буряк.

Чорноземи - потенційно найродючіші ґрунти. Головного про­блемою їх використання є несприятливий водний режим, тому вели­ке значення має система накопичення та зберігання вологи в грунті, створення лісосмуг, снігозатримання і т.п. Важливим заходом є бо­ротьба з водною (в лісостепу) та вітровою (в степу) ерозією, дотри­мання правильних сівозмін, насичених ґрунто-зберігаючими культу­рами; введення чистих парів, безполицевого обробітку грунту. Хоча ґрунти добре забезпечені поживними речовинами, внесення мінераль­них добрив - умова одержання високих урожаїв. Важливо вносити органічні добрива, щоб зберегти стабільну кількість гумусу, водно-фізичні властивості.

Чорноземи степу

Степ у недавньому минулому чітко розділявся на три ггїдзони: північна частина з різнотравно-ковильно-типчаковою рослинністю, середня - з ковильно-типчаковою та південна - злаково-полинна. Ліс зберігся лише на окремих ділянках у долинах рік, заплавах, байра­ках тощо. Велику роль у формуванні чорноземів степу відігравали дощові черви та землериї - перемішували та оструктурювали ґрунт. Клімат степу континентальний, континентальність наростає із за­ходу на схід. Тип водного режиму - непромивний, тоді як у чорно­земів лісостепу - періодично промивний. Тому карбонати у степо­вих чорноземів вимиті неглибоко, підзолистий процес не відбуваєть­ся, інколи на деякій глибині зустрічаються солі й гіпс. Рельєф у сте­пу рівнинний з добре розвиненим мікрорельєфом. Ґрунтотворною породою найчастіше виступає лес.

Порівняльна характеристика чорноземів степу наведена у таб­лиці 26.

Таблиця 26 Порівняльна характеристика підтипів чорноземів степу