Сторінка
7

Податкова система України

Прибуток на капітал в Україні також оподатковується нерівномірно. Будь-яка підприємницька діяльність потребує необхідних капіталовкладень. А прибуток, отриманий від них, оподатковується за різними ставками (6%, 10, 30), а з 01.01.2004 року – 25%. В Україні відбувається етап первинного накопичення капіталу. Від його результату залежить подальший стан економіки України.

До 01.01.2004 року, у разі реєстрації юридичної особи, ставка податку на прибуток становила 30%, а підприємці-фізичні особи сплачували прибутковий податок за прогресивною шкалою і його розмір міг становити 40%. Це створювало труднощі при накопиченні капіталу, необхідного для реєстрації юридичної особи. А до такої реєстрації фізичні особи завжди мали потяг через низки переваг з банківським рахунком, кредитуванням, орендою приміщень та активною частиною основних засобів та ін. це штовхало платників до приховування оподатковуваних доходів.

Але не тільки приховування доходів є наслідком таких дій держави. Адже той, хто приховує доходи, рано чи пізно буде підданий штрафам, а той хто цього не робить, приречений до сплати надмірного податку на доходи фізичних осіб. І в першому, і в другому випадку держава вилучає капітал у грошовій формі зі сфери виробництва і торгівлі, а значить – обмежує їх розвиток. При цьому значним недоліком держави є:

1) її дії унеможливлюють зростання капіталів у виробництві, отже, і зростання оподатковуваних доходів. У результаті – держава знижує можливий рівень доходів до бюджету;

2) такі дії штовхають платників до винаходу більш витончених і досконалих методів приховування доходів, унаслідок чого держава недоотримує повної суми податків навіть з існуючих джерел. А за таких умов затрати на їх вилучення зростають.

Введення у 1998 році фіксованого податку у розмірі від 20 до 100 гривень на місяць було шляхом до вирішення вищезазначеної проблеми, але, лише часткового вирішення. Одним з найболючіших питань було оподаткування заробітної плати. Процентні ставки прибуткового податку, що застосовувались у нашій шкалі, використовуються багатьма країнами. Але граничні значення сукупного оподатковуваного доходу в Україні значно нижчі: податок стягувався уже із суми, що перевищувала 17 гривень, а із суми, що перевищувала 1700 гривень, податок нараховувався у розмірі 40%. Це унеможливлювало залучення значних капіталів від інвесторів. Крім того, скорочувався платоспроможний попит населення. А, як відомо, за відсутності такого попиту про розвиток виробництва не може бути й мови. Такий рівень оподаткування означав також зменшення зацікавленості в результатах праці.

Усе це призводило до того. Що підприємства, які стимулювали працю своїх працівників, бажали підвищити їхню зацікавленість і продуктивність їхньої праці, змушені були виплачувати заробітні плати з чорної каси, ховаючись від оподаткування.

Введення з 01.01.2004 року 13% ставки з доходів фізичних осіб можливо подолає всі ці негаразди і спонукатиме підвищенню зацікавленості у зростанні продуктивності праці. Крім цього, це, можливо, дозволить також легалізувати значну частину оборотів щодо оплати праці, але ж Законом уже передбачено підвищення ставки з 2007 року до 15%.

Податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито), повинні справляти вплив на всі джерела доходів. При цьому потрібно враховувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони впливають на всі джерела доходів однаково, а в основному – на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить – і обсяги виробництва товарів народного споживання. Це залежить від нерівномірного розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але пом’якшити цей вплив можна, наприклад, за рахунок диференціації ставок ПДВ на групи товарів. Адже ряд країн застосовують до сільськогосподарської продукції, до інших товарів першої необхідності знижені ставки ПДВ. Очевидно також, що при розробці ставок оподатковування необхідно більше брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення згасає і виробництво.

Слід також зазначити, що, незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не «з`явилась з повітря». Вона будувалась і будується на основі небагатого власного і , в основному, зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувати досвід країн із розвиненою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання сколочування первинного капіталу для підйому виробництва уже не стоїть. В Україні картина протилежна. І тому ми маємо створити належні умови процесу накопичення і легалізації капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше неможна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

Принцип другий. Якщо дотримуватись дослівного формулювання, даного А.Смітом, і час сплати, і розмір будь-якого податку, і порядок його обчислення визначені нашим законодавством і підзаконними актами. Наскільки досконало це зроблено – питання чисто технічне, що порівняно легко вирішується.

Але з часів Сміта пройшли сторіччя, протягом яких змінилось обличчя і економічних системі оподаткування. Виникла низка нових проблем.

Стосовно сучасного етапу, зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при його поясненні. Йдеться про передчасну визначеність того чи іншого податку, оскільки в Україні допускаються значні порушення. Протягом усього періоду незалежності час від часу вводились в дію ставки податку заднім числом. Закони в галузі оподаткування спішно приймалися, починали діяти, а їх публікації проводились з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти уже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були підготовлені й надходили до виконавців через тижні, а той через місяці. Усе це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що становить великі труднощі у роботі фінансових апаратів підприємств.