Сторінка
2

Податкова система України

2. «Данина чи частина податку, що платить кожен підданий, повинна бути визначена а не довільна. Час її сплати, спосіб стягнення та розмір внеску повинні бути точно і суворо визначені як для осіб, що платять податки, так і для всього суспільства».

3. «кожен податок має стягуватися у такий час і у такий спосіб, що є найбільш зручним для платника».

4. «податок повинен стягуватися таким чином, щоб він забирав у народу якомога менше грошей понад те, що потрапляє в державне казначейство, і в той же час, щоб зібрані кошти залишалися якомога менше часу в руках збирачів».

Ці принципи є не тільки теоретичними, тобто їх дотримання при формуванні податкової системи та податкової політики є нагальною необхідністю, особливо в сучасних умовах. Необхідність залежності податків від платоспроможності платника – це реалії сьогодення. Надвисокий рівень податків призводить до згортання виробництва, а існування податкових привілеїв для окремих платників – неминуче до вибуху суспільного невдоволення.

Податкова система кожної країни відображає специфічні умови соціально-економічного розвитку країни. Це рівень розвитку економіки і соціально-економічної сфери, її зовнішня і внутрішня політика, географічне положення і кліматичні умови, традиції народу і багато інших чинників. Не може бути держав з тотожними системами оподаткування.[4]

Україна досить довгий шлях введення податків до економіки, що стало джерелом формування бюджету та регулятором підприємницької діяльності. Одним з провідних законів, що регулює податки та податкову систему в Україні є: Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-12, який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки, збори (обов`язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, права, обов’язки та відповідальність платників.[9]

1. Історія формування податкової системи

1.1 Системи податків Київської Русі

З виникненням держави (VIII – ХII ст) у Київській Русі розпочинає свою історію і податкова система (служба) на українських землях. Середньовічна, феодально-децентралізована податкова система проіснувала на Україні до середини 18століття, а пережитки її – до 19століття.

Найдавнішою системою прямих податків була у Київській Русі данина на утримання княжого двору та дружини. Панування натурального господарства визначало, в основному, натуральний характер податкової системи. Данина сплачувалась зазвичай, продуктами сільського господарства і промислів(хутро, віск, мед, шкіра). Збирали данину безпосередньо виїжджаючи на так зване полюддя, у вигляді різних дарів князю чи представникам його адміністрації, чи «повозом» коли її привозили до Києва.

Саме при зборі данини проявлялися найбільш характерні, негативні риси феодально-децентралізованої системи: неврегульованість розмірів та періоду збору більшості податків, їх величезна кількість і різновидність, випадковість і свавілля поборів, збирання особами, які особисто зацікавлені у максимальному доході. Усе це на практиці доводило до значних зловживань, результатом чого були заворушення і навіть повстання.

Класичним прикладом стали події 945року – повстання у Древлянській землі проти Київського князя Ігоря. Під час полюддя він спробував стягнути данину з деревлян двічі, за що і поплатився головою.

Великим досягненням за часів Київської Русі у впорядкуванні податкової системи стало зведення Ярославом Мудрим загальноприйнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом усієї країни.

«Руської правди» немає в окремому збірнику, існує тільки кілька редакцій. Деякі норми звичаєвого права збереглися у «Правді» Ярослава – давній частині короткої редакції «Руської правди», яка складається з 43 артикулів. Можливо вона є переробкою одного зі списків. Окремі норми її використовувались ще у 18-19століттях. Проте соціальне призначення «Правди» Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015р., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них згадується лише в деяких літературних пам`ятках і договорах Русі з Візантією X століття.

«Руська правда» - найважливіша пам`ятка феодального права; її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їх оточення, захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому – статті про відповідальність за вбивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини «Руської правди» виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли у країні загострились класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права. «Руська правда2 виникла на місцевому рівні і була результатом розвитку юридичної думки на Київській Русі. Було б помилковим вважати руське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилась в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на які впливала вона. Є підстави вважати, що норми «Руської правди» відбились на розвитку західних слов`ян. «Руська правда» мала величезний вплив на становлення більш пізніших пам`яток права північно-східних слов`ян, таких, як Псковська судова грамота, Судебник 1497року, Судебник 1550року і навіть окремих статей Соборного уложення 1649року.

«Руська правда» - найвизначніша і найповніша пам`ятка прав періоду Київської Русі, яка дає змогу дослідити державно-правовий лад і прослідкувати розвиток правових відносин того часу.

Складовою частиною її став «Покон вірний», який детально регламентував діяльність податкової системи.

Одиницею оподаткування був «дим», який мав певний розмір землі(у середньому воно дорівнювало одному плугові або 15га), 20-30 «димів складали дворище». В основному це було об`єднання родичів, які спільно відповідали за розклад і збір податків. Сьогодні у кожному селі можна виділити первісні дворища, що носять імена своїх перших засновників. «Дворища» об’єднувались у громади, на чолі яких стояли старости, які обирались на вічі. Близько 1/3 зібраної данини князь брав на особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління і ведення війни.

Основою грошових надходжень були мита і штрафи. Більшість складали торговельні мита – «вага» і «міра» - за зважування і вимір; «мит» - за провезення товарів через міські застави; «перевіз» - перевезення товарів через річку. «Гостинне» і «торгове» стягувалось за право мати склади й організацію торжищ. Внутрішня торгівля велась переважно на торгах у відведеному місці і в певний час. У Києві, наприклад, їх було аж 8, зокрема торговище на Подолі(тепер Контрактова площа), Бабин Торжок на Горі(поблизу нинішньої Андріївської церкви). Дуже жвавою була зовнішня торгівля. Так, через Київ проходив знаменитий шлях «із варяг в греки».

Із встановленням феодальної роздробленості княжі доходи стали значно обмеженішими. Податки осіли на місцях. Через брак коштів значно скоротилося постійне військо. Загальнодержавні збройні сили в основному складались з ополчення васалів. Встояти проти сильного ворога було проблематично, що й призвело пізніше до катастрофи.