Сторінка
22

Банківське кредитування фізичних осіб

При цьому може страхуватися відповідальність клієнта перед банком щодо погашення кредиту. В цьому випадку клієнт подає до банку страхове свідоцтво або інші документи, які підтвер­джують факт страхування клієнтом кредитної операції.

Одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку.

Ризик є джерелом прибутків і збитків у банківському бізнесі. Високі прибутки, пов'язані з великим ризиком, можуть вплинути на платоспроможність банку в майбутньому.

Отже, завдання банку – відпрацювати дійовий механізм страхування від можливих втрат внаслідок ризикової діяльності.

2.9 Контроль кредитної діяльності банку

Кожен комерційний банк повинен дотримуватися збалансованості між обережністю і ризикованістю в кредитній політиці, враховуючи прямо пропорційну залежність між доходами і ризиками банківських операцій. Контроль за виконанням умов кредитного договору повинен здійснюватись протягом усього процесу кредитування

Внутрішній контроль – це система організації роботи банку, яка охоплює всі заходи, що вживаються ним для контролю за своїми активами, запобігання шахрайству, зведення до мінімуму помилок, перевірки точності й достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, забезпечення ефективності операцій, а також дотримання положень і виконання вказівок керівництва. Такий контроль здійснюється радою банку, його керівництвом, а також працівниками різних рівнів.

Система внутрішнього контролю – це не просто процедури або внутрібанківські положення, які в певний час повинні виконувати спеціально створені відділи чи підрозділи. Вона охоплює всі механізми контролю у банку, діє постійно і на всіх рівнях. Суб'єктом такого контролю є кожний працівник і всі підрозділи банку.

Внутрішній контроль дає керівництву впевненість у тому, що:

- фінансова та управлінська інформація у його розпорядженні є надійною і повною;

- налагоджено належне управління ризиками;

- банк дотримується чинних нормативних актів, внутрішніх положень, процедур, планів; охорона активів достатня; ресурси використовуються раціонально та економно;

- цілі та завдання, намічені у планах розвитку банку, реальні та можуть бути досягнуті.

Робота системи внутрішнього контролю загалом будується за "принципом єдиного банку" та охоплює:

- контроль за дотриманням законів та вимог нормативно-правових актів виконанням бюджету;

- періодичну звітність про здійснення операцій;

- економічний аналіз і використання його результатів;

- незалежні перевірки діяльності відділів (підрозділів) та окремих працівників;

- періодичну звірку даних балансу з фактичною наявністю активів;

- розподіл обов'язків (наприклад, право надання дозволу на операцію, реєстрацію операції тощо);

- перевірку доступу посадових осіб до активів;

- ревізії документації за конкретними операціями.

Внутрішній контроль передбачає дії, спрямовані на дотримання зовнішніх та внутрішніх нормативно-правових актів для забезпечення стабільного функціонування і розвитку банку.

Система внутрішнього контролю налічує такі складові:

- середовище контролю (адміністративний контроль);

- система обліку (бухгалтерський контроль);

- процедури розробки та впровадження системи внутрішнього контролю.

Адміністративний контроль налічує такі складові:

- політика менеджменту щодо планування, операційної діяльності, ризиків, виконання бюджету й отримання прибутку;

- діяльність ради директорів;

- правила визначення повноважень і відповідальності посадових осіб;

- методи контролю, використову­вані керівництвом;

- контроль за персоналом (включає політику щодо наймання на роботу, навчання та просування по службі).

Здійснюючи адміністративний контроль, важливо делегувати повноваження керівникам підрозділів, тобто залучати їх до процесу контролю, адже:

1) керівництво банку не може і не повинно володіти всіма знаннями, необхідними для прийняття певних рішень;

2) приймаючи рішення, доцільно врахувати пропозиції та зауваження керівників різних рівнів;

3) участь працівників у процесі прийняття рішень сприяє їхньому професійному зростанню.

Бухгалтерський контроль становить низку дій, спрямованих на захист активів та забезпечення точності й достовірності фінансової інформації. Мета бухгалтерського контролю – гарантувати, що:

- операції санкціоновано керівництвом банку;

- операції обліковуються відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та нормативно-правових актів НБУ з точки зору змісту, повноти, своєчасності запису тощо;

- доступ до активів та цінностей можливий лише з дозволу керівництва;

- облікові дані стосовно активів та цінностей регулярно зіставляються з відомостями про існуючі активи і в разі виявлення розбіжностей керівництво банку вживає відповідних заходів;

- проводиться періодична звірка вартості і наявності активів.

Сукупність принципів, методів і процедур, застосовуваних банком для визначення, накопичення й запису всіх здійснених операцій, має відповідати вимогам Положення "Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України", затвердженого постановою Правління НБУ від 30 грудня 1998 р. № 566.