Сторінка
1

Земля в космічному просторі

• Сонячна система складається з центрального тіла — Сонця; 9 пла­нет (Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон); супутників планет (44); малих планет — астероїдів (їх нараховується близько 50 тис.) та метеорних тіл і комет (близько 900).

• Найбільшим тілом Сонячної системи є Сонце. Його діаметр у 109 разів І більший за діаметр Землі.

• На поверхні Сонця температура досягає 6000 °С. За такої температури жодна речовина не може існувати у твердому або рідкому стані. Сонце складається із розварених газів. Температура в надрах досягає 20 млн. градусів.

• На Сонці достатньо часто спостерігаються серії спалахів. Найпотужніші з них зареєстровано з 6 по 14 березня 1989 року. Сонячні вибухи викликали на Землі настільки потужні магнітні бурі, що полярне сяйво перемістилося далеко на південь. Його могли спостерігати навіть жи­телі Середземномор'я.

• Перша якісна фотографія Сонця була зроблена в Парижі в 1845 році Ж. Б. Л. Фуко та А. І. Фізо. З 1858 року здійснюється регулярне фото­графування Сонця.

• Вага всіх планет складає близько 0,1 % від ваги Сонця.

• Середня відстань від Землі до Сонця — 149,6 млн км. Цей відрізок відомий як астрономічна одиниця, діаметр Сонця укладається в ній 107 разів.

• Афелій — точка на орбіті Землі, найвіддаленіша від Сонця (152 млн км). Перигелій — точка на орбіті Землі, найближча до Сонця (147 млн км).

• Середня щільність Землі 5,5 г/см3, що удвічі більше за щільність граніту.

• Земля на відміну від своїх ближніх сусідів — Марсу, Венери, Місяця та Меркурія, має досить сильне магнітне поле. Вісь магнітного поля не співпадає з віссю обертання, відхилення складає 11°.

• Один раз на 500 тис. р. магнітне поле змінює свою полярність. У цей час спостерігають масове вимирання біологічних видів.

• Ексцентриситет (стиснення) земної орбіти (0,028) визначає коливання надходження сонячної радіації протягом року в інтервалі від 7 до 26%, що впливає на термічні й екологічні умови на Землі.

• Швидкість руху вздовж орбіти тим вища, чим меншим є радіус (від­стань від Землі до Сонця). Середня орбітальна швидкість Землі стано­вить 29,765 км/с. У перигелії Земля перебуває на початку січня. Отже, в цей час рух по орбіті стає швидшим, тому зимове півріччя в північній півкулі коротше, ніж у південній.

• Судячи з того, що рання геологічна історія Місяця відрізняється від земної, очевидно, ця планета захоплена Землею. Можливо, навіть з ін­шої галактики. Астрономи підрахували, що приблизно 200 млн років тому супутник знаходився набагато ближче до Землі і що він постійно віддаляється й через пару мільйонів років може залишити нашу орбіту назавжди.

• Рівноцінну кількість енергії Сонця, що поступає на Землю можна отримати спалюванням 200 млрд т кам'яного вугілля.

• Значення припливів полягає в тому, що через розсіяння енергії Земля втрачає швидкість добового обертання. Щороку ефект сповільнення становить 1/40 000 с. За незалежними дослідженнями; доба 18 млрд років тому становила 18 год. За рахунок сповільнення добового обер­тання коріолісова сила зменшується, що впливає на рух повітряних мас і течій. Також змінюється форма Землі.

• Припливи постійно пригальмовують добовий рух Землі. Так, 500 млн ро­ків тому доба складалася з 20,8 сучасних годин. Через 100 мли років доба на Землі буде довшою на 28 хв, а через 1 млрд років — на 4 год 40 хв.

• Діаметр екватора Юпітера становить 142 700 км, що приблизно в 11 ра­зів більше за діаметр Землі.

• Найменшою планетою Сонячної системи є Плутон. Його діаметр становить усього 3000 км.

• Найбільшу кількість супутників мають планети-гіганти. У Юпітера на середину 2001 року їх нараховувалося вже 28, Сатурна — 30, Ура­на — 21 і лише в Нептуна — 8.

• Найгарячішою планетою Сонячної системи є Меркурій. Ця планета розташована найближче до Сонця та має діаметр у 15 разів менший за діаметр Землі. Меркурій водночас є і найхолоднішою планетою Сонячної системи. Справа в тому, що ця планета постійно повернена до Сонця лише одним боком, тому температура поверхні освітленої частини планети досягає 400 °С, а темної — наближається до абсолют­ного нуля (—273 °С).

• Найхолоднішим об'єктом Сонячної системи є супутник Нептуна Три­тон. Він має найхолоднішу поверхню у Сонячній системі, що дорівнює —235 °С. За такої температури більша кількість нітрогену Тритону конденсувалася памороззю на поверхні.

• Найповільніше за всі планети Сонячної системи навколо своєї осі обертається Венера — 243 доби на одне обертання. Юпітер робить одне обертання за 9,9 години.

• Найяскравішою планетою Сонячної системи вважається Венера.

• Найвіддаленішою планетою Сонячної системи є Плутон. Екваторі­альний діаметр планети становить 4 тис. км2. Відстань від Сонця до Плутона становить — близько 6 млрд км.

• Венера, на відміну від інших планет, обертається у напрямку, зворотньому від руху навколо Сонця, причому у 243 рази повільніше за Землю.

• Температура на поверхні Венери дуже висока (близько 500 °С) та зали­шається майже однаковою. Висока температура поверхні цієї планети обумовлена парниковим ефектом.

• На марсіанському екваторі, де атмосферний тиск менший у 200 разів, ніж на Землі, температура протягом доби змінюється від +27 ° до —50 °С.

• Потужні виверження постійно змінюють поверхню найближчого су­путника Юпітера — Іо. Надра Іо цілком розплавлені, лише зверху є тонка, потужністю у декілька кілометрів, нестійка плівка застиглої сірки. На Меркурії та Місяці останні вулкани вивергалися 3 млрд років тому. Надра Марсу заспокоїлися 1 -2 млрд років тому. Марсіанський вулкан Олімп вважають найвищою горою Сонячної системи. Його висота — 24 км, діаметр вершини — 25 км. Земля в цій компанії за­ймає середнє положення, її активна вулканічна «юність» уже позаду. Проте на Землі існує більш ніж 900 діючих та велика кількість відносно недавно згаслих вулканів, більшість з яких розташована по берегах Тихого океану.