Сторінка
8

Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу

До такого ж висновку приводить i дослiдження редукцiонiзму. Ку­­­айн показує, що принцип редукцiонiзму та дихотомiя аналiтичного i синтетичного мають, по сутi, однаковий змiст. Суть редукцiонiзму ось у чому: iстинне твердження мiстить два компоненти - фактичний та лiнгвiстичний. Фактичний компонент зводиться до рiвня пiдтверд­­­жуючого спостереження, а лiнгвiстичний компонент утворює весь змiст твердження, i тодi iстинне твердження є аналiтичним. Крити­­­куючи дану точку зору, Куайн зазначає, що наука в цiлому дiйсно залежить вiд мови та досвiду. Але при розглядi iстинностi кожного iндивiдуального твердження говорити про лiнгвiстичний та фактичний компоненти безглуздо i абсурдно, адже неможливо усвiдомлено прослiдкувати такий дуалiзм аж до одиничних наукових тверджень.

Але ж якого вигляду набуває такий "емпiризм без догм"? Куайн вiдповiдає так: "Вся сукупнiсть нашого знання або переконань подiбна до силового поля, граничними умовами якого є досвiд. Конфлiкт з досвiдом на периферiї викликає перебудову усерединi са­­­мого поля. Доводиться перерозподiлювати значення iстини деяких на­­­ших тверджень. Переоцiнка деяких тверджень викликає переоцiнку iнших з причини їх логiчних взаємозв'язкiв . Але поле в цiлому так визначене в своїй основi граничними основами, досвiдом, що iснує досить широкий вибiр щодо того, якi твердження пiдлягають переоцiнцi у свiтлi будь-якого окремого суперечливого досвiду. Жодний окремий досвiд не пов'язаний з якимись окремими твердження­­­ми усерединi поля iнакше, анiж опосередковано, через розгляд рiвноваги, дiючої на поле як цiлiснiсть"[19. -с.341].

Проголошуючи "емпiризм з вiдмовою вiд догм", Куайн вважає, що неможливо говорити про емпiричний змiст iндивiдуального тверджен­­­ня; фiлософiя має розглядати цiлiсну систему знання, котра мiстить у собi логiчнi (концептуальнi) i емпiричнi елементи. Логiчна кон­­­цептуальна схема розглядається як "знаряддя для передбачення май­­­бутнього досвiду у свiтлi минулого досвiду". А фiзичнi об'єкти (як елементи цiєї концептуальної схеми) вводяться в ситуацiю як зручнi посередники. Тим самим, Куайн дiйшов такого висновку, що концептуальна структура у гносеологiчному вiдношеннi виступає як мiф, котрий лежить у основi наукової теорiї, i гносеологiчно являє собою постулат, прийнятий з причини його практичної виправдан­­­ностi.

За такого визнання важливостi для наукового пiзнання концепту­­­альної схеми "силового поля" наукової теорiї для Куайна (а також Гудмена) випливає необхiднiсть прийняття iдеї онтологiї та спроба її здiйснення. Тут можна розрiзнити два пiдходи: прагматич­­­но-аналiтичний (Куайн) i лiнгвiстико-аналiтичний (Гудмен), якi тiсно пов'язанi один з одним.

До онтологiчної концептуальної схеми Куайн вносить фiзичнi об'­­­єкти. У статтi "Про те , що є" (перша глава книги "З логiчної точ­­­ки зору") вiн зазначає, що "фiзикалiстська концептуальна схема" Карнапа виявилась досить вдалою, оскiльки дозволяє звести "потiк досвiду" до деякої концептуальної простоти. Але Куайн не зупи­­­няється лише на проблемi вибору даної онтологiї (концептуальна простота), а прямує до питання обгрунтування онтологiї. Таке обг­­­рунтування вiн виразив у логiко-лiнгвiстичному виглядi у формулi: "всесвiт сутностей має статус значень змiнної. Бути - означає бу­­­ти значенням змiнної". Тим самим, у якостi онтологiчно припусти­­­мих сутностей можуть виступати лише тi, позначення яких можуть бу­­­ти значеннями змiнних у данiй системi: фiзичнi об'єкти, об'єкти науки на атомному та субатомному рiвнi (котрi дозволяють спростити закони макроскопiчних об'єктiв), фiзичнi сили, а також абстрактнi математичнi об'єкти. Тобто, онтологiя Куайна носить подвiйний ха­­­рактер: номiналiстичний та фiзикалiстський. Вiн стверджує, що для побудови мови достатньо використовувати лише iмена та подiбнi до них вирази, вiдмовляючись вiд абстрактних предметiв на зразок "класiв", "предикатiв" тощо, тому що всяке використання загальних понять породжує "iлюзiї" i помилки.

Як вiдомо, Куайн уточнює свою формулу коротким положенням: "бути - означає бути значенням змiнної". Ця формула характеризує скорiше узгодження (чи неузгодження) доктрини, що розглядається, з прийнятим онтологiчним стандартом: "Ми дивимось на зв'язанi змiннi у зв'язку з онтологiєю не для того, щоб знати, що iснує, а для то­­­го, щоб взнати, як говорить дане зауваження чи доктрина, iснує, а це, власне, проблема, що стосується мови"[19. -с.340].

Куайн наполягає на тому, що формальна сторона наукових систем не вичерпує пiзнавального змiсту науки. Вiн критикує положення про розрiзнення "внутрiшнiх" та "зовнiшнiх" питань теорiї та вiдкидан­­­ня останнiх як "метафiзичних". У працi "Онтологiчна вiдноснiсть та iншi нариси" (1969) Куайн доводить, що онтологiчнiй установцi властива вiдноснiсть: те, що виступає науково неосмисленим щодо однiєї системи, виявляється осмисленим у iншiй системi. Як вiдомо, "науково неосмисленi" в рамках конкретної науки фундаментальнi свiтогляднi проблеми вирiшуються за допомогою виходу за цi рамки. В Куайна до цiєї думки пiдводить положення, що "онтологiчнi питан­­­ня стоять на одному рiвнi з питаннями природничої науки". Але ку­­­айнiвська онтологiчна рефлексiя логiчно приречена до нескiнченного регресу вiд однiєї теорiї до iншої - метатеорiї, i зупинитись мож­­­на лише на тому, котре можливо умовно прийняти за останнє пояснен­­­ня - на "догматi".