Сторінка
1

Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення

У книзi "Логiчний синтаксис мови" (1934) Р.Карнап висловив те­­­зу, що фiлософськi проблеми виникли з неправильного розумiння мови i тому завдання фiлософiї полягає у її вивченнi. На його думку, це завдання краще за все може бути вирiшене шляхом строго вилучення з фiлософiї всiх посилань на сенс та ейдичне вiдношення думок до ре­­­чей, оскiльки такi посилання призводять до плутанини та безглуздя. Карнап вважав, що фiлософськi дискусiї слiд обмежити дослiдженням не сенсу, а синтаксису.

Слiд зазначити, що для Карнапа, за цiєю книгою, наука є засiб вираження знання про свiт, його будову та закони. Також вiн вва­­­жав, що логiчний аналiз взагалi, i логiчний аналiз науки в особли­­­востi, не був пов'язаний, як вважали його попередники, з аналiзом значення слiв i з демонстрацiєю первинної логiчної природи фактiв та законiв, якi встановленi наукою (тобто з демонстрацiєю того, що вони - це факти i закони, якi стосуються порядку подiй у досвiдi), а був пов'язаний лише з аналiзом мови науки i демонстрацiєю того, що вiн iменував "логiчним синтаксисом" цiєї мови.

Зазначене вимагає з'ясувати, чому емпiризм у розвинутiй формi самоусвiдомлючої себе фiлософiї науки саме синтаксис визнав своїм предметом?

Як було вище зазначено фiлософiєю науки, у безпосередньому ро­­­зумiннi цього термiну, став позитивiзм. Вiдомо, що позитивiзм пер­­­шим оголосив одним з своїх вихiдних принципiв неможливiсть iсну­­­вання фiлософiї у класичному розумiннi, тобто коли вона включає в себе певну теорiю буття та вiдношення до нього у виглядi деякого теоретичного свiтогляду. Спiльним для бiльшостi позитивiстiв є "сциєнтистська" теза Чарльза С.Пiрса, що "наука замiнює собою фiлософiю". Ця теза розумiлася таким чином, що наука повинна вiдмовитись вiд положень, якi не доводяться, i обмежитись описом зовнiшньої структури явища, вiдповiдаючи на питання "Як?" вiдбу­­­вається явище, а не на питання "Що?" являє собою сутнiсть явища.

Iсторично, не зважаючи на формулювання самовизначень пози­­­тивiстiв, прагматистiв i неопозитивiстiв, дана iндуктивiстська постановка задачi дозволила запропонувати емпiричний аналiз систе­­­ми знання як iнформацiї.

Поява позитивiзму, його засновником, Огюстом Контом пов'язуєть­­­ся з поєднанням iдей Бекона, Декарта i Галiлея. Завдання ж пози­­­тивної фiлософiї вiн вбачає у вивченнi "iснуючих методiв та голов­­­них результатiв" кожної позитивної науки, в дослiдженнi взаємних вiдношень наук.

Конт виходить з того, що поняття, котрi вiдповiдають принципам позитивного пiзнання, можуть бути побудованi лише при допомозi iндуктивного методу Ф.Бекона, а цей метод узагальнює саме данi досвiду без внесення до них чужорiдних суб'єктивних уявлень та по­­­нять, що можуть не узгоджуватися з вiдправними емпiричними даними.

Тiльки вже наявнi науки, як готовий результат здiйсненого пiзнання, можуть узагально подаватися з порушенням iндуктивного методу наукового пiзнання - дедуктивно: у виглядi класифiкацiї на­­­ук, де науки розташовуються у порядку слiдування вiд загального, легшого для вивчення та точного знання, до часткового, складнiшого для вивчення, а тому менш точного. Фактично, дедуктивному методу вiн вiдводив роль систематизатора одержаних за допомогою iндукцiї знань.

Таке визначення вiдмiнностi мiж методом наукового пiзнання (iндукцiя) та викладом отриманих наслiдкiв у виглядi дедуктивно впорядкованої системи знання, складає одну з перших змiстовних, а не формальних, спроб визначити взаємовiдношення та взаємовпорядку­­­вання рiзних методiв. Концепцiя впорядкування вiдносин мiж метода­­­ми, означення предмету та сфери застосування, яка була запропоно­­­вана О.Контом, започатковує дiйсно нову традицiю фiлософських дослiджень, яку iменують "методологiєю науки".

У даному разi, використовується вже традицiйне сьогоднi визна­­­чення методологiї як вчення про методи, їх взаємозв'язок та взає­­­мовiдношення.

Взагалi, всiх представникiв позитивiзму можна роздiлити по вiдношенню до сприйняття закону трьох стадiй. Конт i Мiлль визна­­­ють його за головний, В.Уевелл пропонує власний варiант закону, який не заперечує сутi закону Конта, Спенсер - займає позицiю за­­­перечення слушностi даного закону.

Так чи iнакше, сформульованi О.Контом "закон трьох стадiй" ево­­­люцiї пiзнання та "класифiкацiю наук" можна розглядати як започат­­­кування першого методологiчного вчення про визначальну роль iндукцiї у взаємовiдношеннi наукових методiв.

"Закон трьох стадiй" Конта був серйозно критикований навiть представниками самого позитивiзму, зокрема - Г.Спенсером, котрий вказував, що в iсторiї духовного розвитку людства не було тiєї змiни трьох стадiй. Вiн, можливо, правий в тому смислi, що до ви­­­никнення науки та фiлософiї панувало мiфологiчне пояснення явищ. Але виникнення фiлософiї чи метафiзики аж нiяк не привело до вiдмови вiд мiфiв чи теологiї, так само, як виникнення наукових знань i становлення науки не означало вiдмови вiд спроб тео­­­логiчного та метафiзичного пояснення.