Сторінка
1

Поняття та форми буття

Більшість філософів проблему буття вважають основоположною при розгляді філософських проблем. Щоб зрозуміти її сенс і значення, потрібно з'ясувати, яку роль вона відіграє в житті суспільства, людини.

У своєму повсякденному житті люди переконуються в тому, що світ є, що при всіх його змінах він все ж зберігається як щось відносно ціле й стале. Проте проблема буття все ж виникає, особливо тоді, коли його підвалини стають предметом сумнівів і роздумів. Та й причин для цього достатньо, оскільки й сьогодні не зняте питання: бути чи не бути? Воно зумовлюється загрозою існуванню людству, викликаною явищами та процесами, які виникли й поглиблюються в наш час. Через те людству необхідно глибше усвідомити, що таке буття і які основні форми його прояву.

Якщо ми знаємо, що світ, буття існує тут, то можна зробити висновок, що він існує й там, оскільки важко уявити собі останній горизонт, за яким вже нічого немає. Останнього просто не існує. Світ існує всюди. Так само, виходячи з того, що світ існує тепер, можемо зробити висновок, що він існував і колись, і буде існувати в майбутньому. Проте були і є філософи, які вважають, що світ у просторі й часі має свій початок і кінець. Ця точка зору обґрунтовувалась посиланням на те, що у світі співіснують конечні в просторі й невічні в часі предмети, явища і люди. Це й спричинило виникнення проблеми буття. Якщо твердження про існування світу тут і тепер очевидне, то не так просто довести його нескінченність у просторі й вічність у часі. Навпаки, наше плинне життя швидше підводить нас до думки про минущий характер світу, про його межі в просторі й часі. Науково-філософські дослідження зрештою приводять нас до висновку, що світ у цілому нескінченний, що він існує вічно, а окремі предмети кінечні й невічні. У цьому й полягає суперечлива єдність між природою як цілим (безконечним) і конечними (минущими) предметами. Як видно, внутрішня логіка проблеми буття вела філософів від питання про безмежне й вічне, про співвідношення конечного й нескінченного. Було зафіксовано, що світ у його існуванні неоднорідний, що його буття невіддільне від буття окремих предметів і явищ. Однак проблема виникає ще й тому, що люди, діючи в реальному світі, пов’язують завдяки своїй діяльності минуще з неминущим і тому мають розкрити для себе ці відношення єдності й різноманітності, оскільки їм доводиться постійно "вмонтовувати" у вічний об'єктивний світ свої новостворені системи, предмети тощо.

У повсякденні людина шукає свої зв'язки з природою та іншими людьми. Людина пізнала відмінність між матеріальним і духовним, природою й суспільством. Та важливо було знайти ще й спільне між цими цілісностями. Вивчаючи ці проблеми, філософи дійшли висновку, що матеріальні об'єкти й духовні явища, природа й суспільство мають спільне те, що вони є, існують у межах єдиного світу, хоча й мають відмінності. І все ж єдність світу — не в цьому. Як писав Ф. Енгельс, вона "полягає не в його бутті, хоча буття є передумовою його єдності, оскільки спочатку світ повинен існувати, перш ніж він може бути єдиним . Справжня єдність світу полягає в його матеріальності, а ця остання обґрунтовується . тривалим і важким розвитком філософії і природознавста"1. На основі цього твердження доходимо висновку, що предмети, суспільство, ідеї існують реально, проте форми їх існування різні. Особливо важливо відрізняти матеріальне й духовне існування. Всі ці утворення становлять цілісність безконечного й вічного світу.

У повсякденному житті людина має рахуватися з наявністю цієї сукупності буття, з відмінністю між об'єктивно-реальним, матеріальним і духовним (суб'єктивно-реальним). Коли виникає необхідність у перетворенні дійсності, треба добре знати, яка її основа, які об'єктивні можливості її перетворення й тенденції розвитку. За волюнтаристські, суб'єктивістські підходи до розв'язання цієї проблеми реальність нам мстить (особливо це відчутно при вирішенні суспільних проблем).

Життєдіяльність кожної людини — це теж реальність (і для самої себе, і для інших людей). Кожен ставиться до себе, своєї праці, духу, минулого, теперішнього, майбутнього, інших людей, суспільства як до особливої форми буття. В процесі пізнання людина освоює не лише природне, а й суспільне. Свідомість і самосвідомість проникає у наше буття, знаходячи в ньому загальні риси індивідуального буття людей.

При вивченні сутності буття філософи спираються на матеріальну й духовну діяльність людини, осмислюючи її не лише за

допомогою категорії "буття", а й споріднених з нею категорій "небуття", "існування" тощо. Першою серед них все ж залишається категорія "буття", оскільки вона фіксує не просто існування окремих речей, а й складний зв'язок загального характеру (предмети разом з їхніми властивостями, особливостями існування) і об'єднує їх з усім, що існує у світі.

Категорія буття має складний і комплексний зміст. При її осмисленні виникають труднощі й сумніви. Як відомо, в повсякденному житті ми пізнаємо речі тільки через їх конкретні властивості, а щоб зрозуміти, що таке буття загалом, треба, навпаки, абстрагуватися від цих властивостей. Про нього не можна казати, що воно глибоке, поверхове, велике чи мале. При його аналізі мова й думка сягають того рівня мислення, коли ми абстрагуємось від окремих предметів, їхніх ознак і станів й переносимо нашу думку на граничний рівень абстрагування. Тут ми відходимо не лише від предметів та їхніх станів, а й від загального, від відмінностей між природою і людиною, суспільством та індивідом, тілом і духом, шукаємо спільне між ними, всеоб'єднуюче. Результати цих пошуків і фіксує філософія за допомогою категорії буття. Розуміння й використання останньої дає змогу розвивати необхідні здатності людського розуму, виявляти й досліджувати найзагальніші зв'язки дійсності.

В осмисленні світу вирізняють такі аспекти:

• світ існує як безмежна й неминуща цілісність;

• матеріальні об'єкти, явища існують і є передумовою єдності світу;

• матеріальний світ становить сукупну реальність, яка є передумовою людської свідомості та дій всіх поколінь людей.