Сторінка
7

Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення

Здiйснивши загальний "логiчний аналiз науки", виявивши його еврiстичнiсть, яка показала фактичi розбiжностi та формальну єднiсть багатьох теоретичних систем наукового знання, Карнап пере­­­ходить до узагальнення, яке полягало в показi можливостi iснування єдиної всезагальної мови науки, на котру можна перекласти всi на­­­явнi у рiзноманiтних мовах окремих наук положення. Ця мова була названа "фiзичною мовою", а теорiя "єдностi науки" - "фiзи­­­калiзмом". Тому онтологiчна пiдвалина такої теорiї єдностi науки виражається так: вся наука стосується одного свiту, а "фiзи­­­калiстська теорiя" виявляє основну фiзичну природу цього свiту. Фiзикалiзм логiчно виражається наступним чином: наявна деяка мова, поiменована фiзичною мовою, на яку можна перекласти всi науковi положення. Iнакше кажучи, у фiзичнiй мовi завжди знайдеться поло­­­ження, рiвнозначне будь-якому науковому положенню.

За методологiчну пiдставу такого розумiння треба визнати на­­­явнiсть переконання, що основною характерною рисою науки є те, що вона являє собою "мiнливу систему речень", якi мають "постiйно уз­­­годжуватись"; при цьому узгодженiсть визначається синтаксичними вiдношеннями кожного наукового речення до iнших речень системи. "Вiрнiсть" будь-якої наукової теорiї залежить вiд того, як вона може бути пристосована до iснуючої системи наукових речень. За своєю суттю принципи логiки потають як цiлком довiльнi та умовнi; прийнята "система логiки" повнiстю залежить вiд вiльного вибору: "нехай будь-якi постулати i будь-якi правила, що лежать в основi виведень, обираються довiльно"[10. -с.89].

Для Карнапа стала вiдкриттям праця А.Тарського "Поняття iстини у формалiзованих мовах" (1933), у якiй було зображено, що симан­­­тичнi вiдношення не лише можуть розглядатись як логiчнi, але й мо­­­жуть трактуватись з тiєю ж строгiстю, що й синтаксичнi[Див.: 11. -с.44-67].

Пiсля цього, вiн висунув тезу, що логiчний синтаксис повинен доповнюватись логiчною семантикою, а фiлософська процедура має вмiщувати семантичний аналiз (якщо взагалi не звестись до нього).

Цiй проблемi Карнап присвячує свої монографiї "Вступ до семан­­­тики" (1942), "Формалiзацiя логiки" (1943), "Значення та не­­­обхiднiсть" (1947), а також деякi сумiжнi з ними працi.

Вихiдним пунктом своїх розмiркувань Карнап обрав запропоновану Ч.Моррiсом теорiю семантики викладену у роботi "Основи теорiї знакiв" (1938). Моррiс вiдзначав, що "знак" завжди функцiонує у трьохсторонньому вiдношеннi, а саме: 1) у вiдношеннi до людини; 2) у вiдношеннi до того, що вiн позначає; 3) у вiдношеннi до iнших знакiв. Вiдповiдно до цих трьох вiдношень, у яких функцiонує знак, можна вирiзнювати прагматичний, семантичний i синтаксичний аспекти або "вимiри" функцiонування знакiв. Цю теорiї Карнап доповнює подiлом семантики та синтаксису на описовi (якi займаються iсто­­­рично даними мовами - англiйською, французькою тощо) i чистi (якi займаються семантичними i синтаксичними правилами та їх аналiтич­­­ними наслiдками). Услiд за Тарським, Карнап розрiзнює також об'єк­­­тну мову, про яку йдеться у деякому контекстi, та метамову, якою ми говоримо про першу. Вiдповiдно, змiст знання, виражений об'єк­­­тною мовою, називається теорiєю, виражений метамовою - метате­­­орiєю.

На думку Карнапа, чистi семантика i синтаксиси не залежать вiд досвiду реального використання мови, тобто прагматики, тодi як описовi семантика та синтаксис - залежать. Ним вибудовується влас­­­на iєрархiя мов, найвищий рiвень якої займає "синтаксична систе­­­ма"; її iнтерпритацiя, тобто формулювання правил, що визначають критерiї iстинностi всiх її речень, утворює "семантичну систему"; введення емпiричних (фактичних) предикатiв, що дає нам "теорiю".

Плiдний у застосуваннi до математичної логiки, метод семантич­­­ного аналiзу одразу ж був проголошений засобом вирiшення фiло­­­софських проблем (фактично - конкретно-науковий метод перетво­­­рюється в унiверсально-фiлософський).

Власне сам Р.Карнап, не претендуючи на остаточнiсть семантично­­­го аналiзу як фiлософської процедури, не займається прагматичним аналiзом (з тiєї причини, що вiн не впевнений, чи можна включати до фiлософiї емпiричнi проблеми), а оскiльки синтаксичний аналiз проводився ним ранiше, обмежується лише семантичним. Одним з най­­­важливiших фiлософських висновкiв з поняття семантичної системи є висновок про те, що поняття, котрi виступали у фiлософiї як абсо­­­лютнi, насправдi виявляються вiдносними у тому розумiннi, що їх оцiнка передбачає вказання тiєї семантичної системи, у якiй дане поняття використовується. Так, наприклад, тривала суперечка вiдносно аналiтичного та синтетичного знання розгорталась як супе­­­речка про те, чи iснують абсолютно аналiтичнi i, вiдповiдно, абсо­­­лютно систетичнi судження. Але така постановка питання є помилко­­­вою з тiєї причини, що подiл на аналiтичнi i синтетичнi судження носить вiдносний характер - тобто, певне судження буде аналiтичним чи синтетичним лише вiдносно певної семантичної системи. Про окре­­­ме ж судження, взяте безвiдносно до тiєї чи iншої семантичної сис­­­теми, безглуздо питати - аналiтичне воно чи синтетичне.