Сторінка
7

Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу

Згiдно з його пропозицiєю наука починає розглядатися як система речень, що висувається пiд керiвництвом досвiду. Проте, тепер емпiрична перевiрка спрямовується не на окреме речення, а на сис­­­тему речень, чи на частину системи. Тодi перевiрка здiйснюється пiд керiвництвом "протокольних речень", якi емпiричним формальним чином спiвставляють з iншими реченнями. Однак це не вирiшує проб­­­леми доведення iстинностi самих протокольних речень, якi науковець фактично приймає на вiру. Тобто, з вiри можна починати досвiд емпiричного дослiдження, але аж нiяк не теоретичного.

Проте, сам Карнап так i не змiг запропонувати нiчого, окрiм де­­­що уточненої загальновiдомої концепцiї "двох мов": протокольнi ре­­­чення поза мовою системи, що фiксують сигнали та їх комбiнацiї, i мова доповнення правилами перекладу на мову системи, де не можна встановити, чи маємо ми справу з насправдi елементарним фактом. Аналiзуючи наведене можна побачити, що ця побудова являє собою один з перших пiдходiв до формулювання семантичного критерiю iсти­­­ни.

Англiйського неореалiста Джорджа Едварда Мура (1873 - 1958) вважають основоположником "фiлософiї аналiзу", оскiльки саме вiн висунув тезу, що бачить своє завдання у досягненнi термiнологiчної "ясностi". Його основнi працi "Спростування iдеалiзму" (1903); "Засади етики" (1903); "Деякi основнi проблеми фiлософiї"(1953) визначають фундаментальне вирiзнення логiко-мовної репрезентацiї "свiдомостi" i "об'єкта", якi пов'язанi мiж собою лише пiзнаваль­­­ним вiдношенням - "обiзнанiстю". Вiн обирає точку зору, згiдно до якої, ми знаходимось у безпосередньому контактi з об'єктом у актi вiдчуття, що визначає його як послiдовника iндуктивiзму.

Вiн вважає, що речi так само реально та iстинно iснують, як i їх сприйняття, а основою вiри в те, що чуттєво сприйнятнi об'єкти iснують i тодi, коли їх нiхто не сприймає, є "здоровий глузд", який не потребує додаткових аргументацiй. "Здоровий глузд" у Мура не зводиться до повсякденних уявлень - це, швидше, унiверсально прийнятi вiрування, якi стали такими з причини своєї повсяденної практичної достовiрностi.

Однак, як це було зазначено ним у статтi "Природа i реальнiсть об'єктiв сприйняття"(1905) констатується факт, що науковий теоре­­­тик i фiлософ має справу не просто iз сприйняттями та об'єктами, а з реченнями про сприйняття та об'єкти. Саме з урахування цього основоположення випливають труднощi, з якими стикається аналiз i сприйнять, i об'єктiв.

Дане усвiдомлення вимагає спецiальної процедура аналiзу, яка полягає в тому, щоб аналiзоване речення переводилось у iншу форму таким чином, щоб воно мало той самий змiст, але не мiстило, навiть потайки, термiнiв першого речення. За такої процедури ми нiби звiльняємо дiйсний смисл вiд лiнгвiстичних умовностей. Проте вия­­­вилося, що тодi треба мати експлiкацiю поняття "чуттєвi данi". Ад­­­же саме поняття данi свiдомостi, але аж нiяк не вiдчуття, вони є так само нетотожнiми вiдчуттям, як бачення кольору нетотожнє електромагнiтним коливанням.

Iнша тенденцiя - аналiтична, на яку опирались в подальшому представники неопозитивiзму (хоча Мур i заперечував, що його фiло­­­софiя зводиться до аналiтичної дiяльностi). Однак постає про­­­тирiччя: з одного боку, Мур вважав, що метою фiлософського дослiдження є встановлення загальних iстин про свiт, з iншого ­­­аналiтична дiяльнiсть показувала, що фiлософiя має справу не з вiдкриттям, а з проясненням; що вона має справу не з iстиною, а iз значенням; що її предмет - не факти, а швидше, думка чи висловлю­­­вання про них. А це свiдчить, що фiлософiя була i залишиться ме­­­тафiзикою.

Аналiтичний метод Мура передбачає виявлення точного значення обговорюваних питань (вiн, до речi, вважав, що бiльшiсть утруднень фiлософiї походить iз спроб вiдповiдi на питання без попереднього виявлення того, на яке саме питання потрiбно вiдповiсти) i вияв­­­лення обгрунтованностi аргументiв, котрi говорять за чи проти тiєї чи iншої вiдповiдi на поставлене питання.

В цiлому аналiтична фiлософiя представлена багатьма особистос­­­тями, але Уїллард ван Орман Куайн (1908) своєю тезою про зняття вирiзнення аналiтичного i синтетичного, оскiльки неможливо визна­­­чити вiдокремленiсть структури мислення вiд змiсту мислимого, а можливо визначити де саме проведено розмежування мiж рiзним мисли­­­ми, якщо було прийнято певну мову i теорiю, визначальне явище, на якому слiд зупинитися окремо. Нельсон Гудмен (1906), Мортон Уайт (1917), Дональд Девидсон (1917) та iншi фактичо є спадщина Куайна.

Уїллард ван Орман Куайн у працях "Елементарна логiка" (1941); "З логiчної точки зору" (1953); "Слово i об'єкт" (1960); "Онто­­­логiчна вiдноснiсть та iншi нариси" (1969); "Теорiї та речi" (1981); "Час мого життя" (1985). Та його послiдовники. Нельсон Гудмен - "Структура явищ" (1951); "Факт, фiкцiя i прогноз" (1954); "Проблеми i проекти" (1972); "Шляхи свiтотворення" (1978). Мортон Уайт - "Зустрiчi у фiлософiї" (1963); розглядаючи проблеми логiчного емпiризму визначили, що у його основi лежать двi догми: 1) фундаментальне протиставлення аналiтичних iстин (що основуються на значеннi i незалежнi вiд фактiв) i синтетичних (або фактичних) iстин; 2) редукцiонiзм, тобто твердження про можливiсть зведення кожного осмисленого висловлювання до термiнiв, що спiввiдносяться з безпосереднiм досвiдом.

Куайн вважає, що обидвi "догми" є недостатньо обгрунтованими, а наслiдками вiдмови вiд них є стирання припустимої межi мiж спе­­­кулятивною метафiзикою i природничою наукою. Критикуючи цi догми, Куайн вважає, що уявлення про принципову вiдмiннiсть мiж аналiтич­­­ними i синтетичними (фактичними) iстинами є хибним, зауважуючи, що можна скорiше говорити про розрiзнення логiчної та фактичної iстин. Вiн аргументує дану тезу тим, що нi поняття синонiмiчностi, нi поняття визначення, анi поняття семантичного правила, за допо­­­могою яких намагаються звести логiчне до аналiтичного, не являють собою достатню пiдставу для цього. Врештi, Куайн приходить до вис­­­новку, що "незважаючи на всю свою апрiорну рацiональнiсть, межа мiж аналiтичними i синтетичними твердженнями виявилась просто неп­­­роведеною. I те, що таке розрiзнювання взагалi необхiдно проводити - це неемпiрична догма емпiрикiв, метафiзичний догмат вiри, що не пiдтверджується досвiдом"[19. -с.342].