Сторінка
5

Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу

Тим самим "метафiзика" як розмiркування про те, що "не може бу­­­ти висловленим", виводиться за рамки "наукової фiлософiї" i вiдкривається простiр для фiлософiї "ненаукової", проти якої "нау­­­кова фiлософiя" нiчого не має, бiльш того, вона навiть строго виз­­­начає її сферу та межi. Це те ж саме, що мав на увазi Б.Рассел, кажучи про "практичнi мотиви та iнтереси", якi вилучаються з сфери дiї "наукової фiлософiї".

Слiд зазначити, що перед Вiтгенштейном виникає ряд внутрiшнiх проблем. По-перше, будова "Трактата" мiстить у собi "зачароване коло". Воно полягає в тому, що, спираючись на онтологiю логiчного атомiзму, Вiтгенштейн унiверсалiзує логiчну систему та формалiзо­­­вану мову "Principia Mathematica", а у їх унiверсальностi вiн вба­­­чає "пiдтвердження" iстинностi логiчного атомiзму. По сутi, це те ж саме, що й у Рассела, лише з тiєю вiдмiннiстю, що останнiй почи­­­нав з онтологiзацiї своєї логiчної системи i через логiчний атомiзм приходив до унiверсалiзацiї логiчної системи.

По-друге, система логiчного атомiзму повнiстю опирається на за­­­гальну значущiсть логiчної системи "Principia Mathematica". Але екстенсiональний (тобто такий, що припускає лише функцiональ­­­но-iстиннi речення) характер цiєї системи вилучає з неї цiлу низку використовуваних наукою речень, iстиннiсть яких не виступає функцiєю iстинностi їх складових (наприклад, модальнi речення). Створення у 20-тi роки ХХ столiття логiчних систем, вiдмiнних вiд неї (наприклад, багатозначних логiк), пiдiрвало довiру до логiчно­­­го атомiзму.

Постала необхiднiсть iншого пiдходу до проблем аналiзу фор­­­малiзованих мов, який i був реалiзований логiчним позитивiзмом та теорiєю логiчної семантики.

По-третє, з визнання логiчної мови "Principia Mathematica" унiверсальною мовою випливає необхiднiсть зрозумiти також i вирази звичайної мови крiзь призму цiєї системи. Але вже сам Рассел зiткнувся тут з труднощами. Як бути, наприклад, з реченням "Отелло вiрить, що Дездемона кохає Кассiо"? Iстиннiсть цього речення зовсiм не являє собою функцiю iстинностi речення "Дездемона кохає Кассiо". Аналогiчнi труднощi виникають при аналiзi вiдношення iмплiкацiї, яке виражається у таких реченнях: "p спричинює q", "якщо б A було B, то C було б D" тощо. Дослiджуючи цi речення, Вiтгенштейн вбачав вихiд у їх елiмiнацiї, з чим мало хто з фiло­­­софiв здатен погодитися.

У 1929 роцi була опублiкована складена Карнапом, Ганом i Нейра­­­том програма дiяльностi вiденцiв - "Наукове розумiння свiту. Вiденське коло". З 1930 по 1939 р. виходив журнал "Пiзнання" ("Erkenntnis") пiд редакцiєю Карнапа i Райхенбаха, а також розпо­­­чалачя публiкацiя невеликих монографiй у виглядi серiї "Публiкацiї товариства Ернста Маха". З 1938 р. виходять перiодичнi видання "Мiжнародна енциклопедiя унiфiкованої науки" та "Бiблiотека серiї унiфiкованої науки". Пiзнiше функцiї журналу "Erkenntnis" перейня­­­ли журнали "Аналiз", "Фiлософiя науки", "Британський журнал фiло­­­софiї науки", "Mind" та iншi, а у 70-тi роки його видання - як ор­­­гана "аналiтичного напрямку" - вiдновилось.

Фiлософiя Вiденського кола стала джерелом широкого поширення неопозитивiзму у англомовних країнах, у Скандинавiї, Польщi, Францiї. Можна назвати вiдомих сьогоднi фiлософiв А.Айєра (Англiя), Ч.Моррiса, Е.Нагеля, К.Ленгфорда (США), Е.Кайли (Фiнляндiя), Й.Йоргенсона (Данiя), М.Руж'є (Францiя) та iнших, котрi прийняли i розвивали доктрину логiчного позитивiзму.

Вiдзначимо, що тiльки на початковiй стадiї свого розвитку члени Вiденського кола iменували себе "неопозитивiстами". Пiзнiше вони наполягали, щоб репрезентований ними напрямок називався "логiчним емпiризмом", що найповнiше характеризує iстотнi риси поглядiв i методiв їх дослiджень.

Вiденцi з самого початку приймають за вихiдну настанову - ро­­­зумiння фiлософiї як дiяльностi з логiчного аналiзу мови науки. Так, Шлiк вважав, що шляхи до наукової фiлософiї "виходять з логiки", а найвидатнiшими досягненнями у цьому аспектi є концепцiї Фреге i Рассела та фiлософiя Вiтгенштейна. Власне кажучи, схема дослiдження у вiденцiв залишається такою ж самою, що й у Рассела. Основну функцiю фiлософiї вони вбачали у боротьбi проти "метафiзи­­­ки", тобто позадосвiдного знання про свiт. Так, у працi "Подолання метафiзики логiчним аналiзом науки" (1931) Карнап виголошує, що "вся фiлософiя у старому розумiннi . виявляється перед невблаган­­­ним судженням нової логiки не лише змiстовно хибною, а й логiчно безпiдставною, а тому позбавленою сенсу"[8. -с.11].

Застосовуючи принцип верифiкацiї до аналiзу "метафiзичних ре­­­чень", Карнап переводить фiлософськi термiни у форму елементарних речень з наступним аналiзом їх значення. Так, якщо взяти фiло­­­софський термiн "принцип", то слiд розглядати питання, за яких умов речення "Х є принцип У" буде iстинним i за яких - хибним. Карнап, наприклад, розмiрковує приблизно так: "метафiзик" вiдповiсть, що "У походить з Х", або "буття У грунтується на Х", або "У обгрунтовується через Х", i буде заперечувати проти того тлумачення, що ясним може бути лише одне значення - за предметом чи процесом Х часто або завжди виникає процес типу У (причинний зв'язок у значеннi закономiрної послiдовностi). Адже якщо б йшлося про такий емпiрично встановлюваний процес, то "метафiзична" теза становила б лише суму емпiричних речень, подiбних до речень фiзи­­­ки. Проте, це й означає, що "метафiзик" не може надати своєму по­­­няттю "принципу" нiякого ясного значення.