Сторінка
4

Духовне життя

Прагнення до задоволення духовних по­треб призводить до вироблення та споживан­ня духовних цінностей. Духовні цінності - ще один необхідний компонент духовної сфери. Поняття цінності виражає людське соціальне та культурне значення певних предме­тів, процесів, явищ дійсності. Цінності не об'єктивні і не суб'єктив­ні, належать суб'єкту, створюються ним, але у відповідь на властиві людині об'єктивні потреби, матеріальні та духовні, з урахуванням об'єктивних властивостей самих предметів, їх здатності задовольня­ти відповідні людські вимоги. По-суті, уся багатоманітність предме­тів людської діяльності, суспільних відносин та залучених до цього кола природних явищ, може виступати як предметні цінності - об'єкти ціннісного ставлення, тобто оцінюватися у плані Добра та Зла, істи­ни та хибності, красоти та спотворенності, приємного та неприємно­го, справедливого та несправедливого тощо. Засоби та критерії, на підставі яких здійснюються процедури оцінювання певних об'єктів, закріплюються у суспільній свідомості та культурі як оціночні цін­ності (настанови та оцінки, імперативи та заборони, мета та проек­ти, що втілені у сукупності норм, принципів та ідеалів). Цінності виробляються людиною у відповідь на її потреби, мають конкретно-історичний характер. Але людині властиві і родові потреби. Тому відносність, мінливість цінностей не абсолютна, а має і певну ста­лість. У ході культурно-історичного життя виробляються такі цін­ності, які потім входять у систему загальнолюдських цінностей, хо­ча їх конкретний зміст змінюється з ходою історії. Цінності - певний зміст, людське значення предметів навколишнього світу. Одночас­но, цінність - ідея та вимога, що звернені до дійсності, закони, які диктують її досконалість. У процесі духовного виробництва створюються цінності первин­ні і вторинні. Тому до духовних цінностей належать не тільки оці­ночні, але й предметні цінності, адже усі твори мистецтва мають відповідне предметне втілення, опредметнені і наукові цінності. Ма­теріальні цінності, у свою чергу, мають певний духовний вимір. От­же, розподіл цінностей на матеріальні та духовні - досить умовний. До духовних цінностей належать ті, які задовольняють духовні по­треби людини, а не ті, які не мають матеріальних носіїв. Духовні цінності можна звести на рівень матеріальних, якщо споживати їх не з боку ідеального змісту та значення, а з боку речової форми. Книгу можна придбати для того, щоб прочитати, відчути духовне задоволення, чи для того, щоб згаяти час, не відстати від моди. Ха­рактер цінностей залежить не тільки від характеру потреб, які задо­вольняють, але й від характеру їх виробництва та споживання. Якщо духовне споживання підмінюється духовним споживацтвом, то духовні цінності перетворюються на матеріальні. Картина може ма­ти як духовну цінність, якщо розвиває естетичний смак, викликає естетичне задоволення, так і бути матеріальною цінністю, якщо у неї бачити щось зовнішнє для себе - можливість вигідно продати, по­красуватися перед оточенням тощо. Духовні цінності мають ще одну особливість: не завжди нале­жать до світу сущого, є копією та втіленням насущних потреб. Духовні цінності можуть випереджувати дійсність у своєму роз­витку і навіть суперечити їй. «Через що під тягарем хреста весь скривавлений йде правий? Через що завжди безчесний зустрічає пошану та славу?» - запитував Генріх Гейне.

Саме ця супереч­ність спонукала Іммануїла Канта віднести мораль до сфери над­природного. Але усі духовні цінності виникають у відповідь на природні духовні потреби людини, що вплетені у її реальне жит­тя. Суперечність між належним та сущим не означає потойбіч-ність належного, а лише недосконалість сущого, долаючи яку лю­дина і виробляє духовні цінності та ідеали як необхідні орієнтири на своєму життєвому шляху. Світ духовних цінностей має багато вимірів та є невичерпаним. Істина - не тільки пізнавальна цінність. Істинним може бути вчинок, почуття, людина, її розвиток. Істина виступає характеристи­кою цілісного буття людини. А істинне буття - це існування, яке відповідає власній суті. Ось чому в екзистенціалізмі істина визнача­ється як свобода, свобода бути самим собою. Справжнє добро також пов'язано з наданням людині можливості бути самою собою, вільно розвивати власні сутнісні сили. Не можна створити людині добро через поневолення її, насильне примушення бути щасливою. Акт на­сильницького поневолення природи, суспільства, людини не може бу­ти не тільки доброчесним, але й красивим. Краса - це гармонія, адек­ватне висвітлювання у зовнішній формі всієї глибини справжнього змісту і, тим самим, відповідність дійсності власній суті, тобто істи­на.

Краса - не тільки естетична категорія, але й універсальна харак­теристика людського життя. Саме такий аспект краси мається на увазі у вислові «Краса врятує світ». Тут краса постає як буттєва цінність, гармонія. Отже, триєдність цінностей Істини, Добра, Краси грунтується на свободі. Свобода ж, як цінність, історично співвідносна з ціннос­тями рівності та братерства. «Свобода, рівність, братерство» -гасло усіх соціальних революцій. Ці цінності не втратили приваб­ливості і в сучасних умовах. Проте буденна свідомість часто вуль­гаризує і спотворює їх. У такому випадку свобода сприймається як свавілля, як можливість робити усе, що заманеться: рівність - як зрівнялівка, як матеріальна рівність; братерство - як кругова по­рука, як можливість повчати когось з позиції «старшого брата», чи як можливість одержувати подаяння у вигляді бідного родича, чи як солодкава любов, поблажливість. Після того, як цінностям нада­ється такий зміст, їх з обуренням заперечують як несправжні, або ще гірше, саме у такому вигляді прагнуть їх втілити в життя. Ду­ховний і соціальний досвід розвитку людства показав, що рівність можлива тільки як рівність у свободі. Ще Григорій Сковорода, як і багато інших мислителів, наполягав, що рівність - це «нерівна усім рівність». Але не в бруеловському розумінні: «усі тварини рів­ні, але деякі більш рівні, ніж інші», а в розумінні рівного права бути самим собою, вільно розвивати свої сутнісні сили. У розумін­ні рівності усіх перед законом, рівного права на життя, на задово­лення своїх віртальних потреб. Братерство ж є братерська любов, що можлива лише між рівно вільними людьми чи народами. Полюби ближнього свого як само­го себе, тобто відкрий у собі та у іншому цілий світ та подбай про те, щоб інший розгорнувся в усій повноті братерства як унікаль­ний та неповторний. В основі єдності свободи, рівності, братерства лежить любов - любов до світу, до себе, до іншого. Любов - актив­но-творчий акт, який ґрунтується на вірі та надії на те, що світ, суспільство, людина можуть та повинні бути кращими, аніж є у дійсності.