Сторінка
6

Духовне життя

Духовне життя людини йде на індивідуаль­ному, суспільному та загальнолюдському рівнях. Індивідуальне духовне життя зв'я­зане з глибинним усвідомленням свого буття, його змісту, мети, вищого блага, виробленням та реалізацією свідомого та творчого ставлення до світу (внутрішнього та зовнішнього). Духовне жит­тя суспільства - це творче творення, збереження та засвоєння духовних цінностей та змісту. Духовність є основоположним прин­ципом самобудови та існування особи, суспільства. Фундаменталь­ність духу означає не те, що об'єктивні, матеріальні, зокрема, еко­номічні, фактори мають другорядне значення, а те, що усі прояви соціального - суспільного та індивідуального життя мають ви­значені духовні виміри, що й надають їм, власне, людський харак­тер. Безумовно, значення духовних факторів у різних сферах сус­пільного життя на різних етапах суспільно-історичного розвитку відрізняється. Але в перехідні епохи, коли йде пошук нових ду­ховних підвалин та джерел буття, необхідність виявлення, усві­домлення та розвитку духовних вимірів людського життя має пер­шорядне значення. Виникнення та загострення глобальних проблем, суперечності між розвитком духовної культури та сучасною цивілізацією вказу­ють на неспроможність духовних орієнтирів людини - ціннісних, пізнавальних, діяльнісних, що склались та панували на протязі ба­гатьох століть. Стає самоочевидним, що людина новоєвропейського типу, з її рацюналізово-експансіоністським та технократично-речо­винним світоглядом та світовідносинами, взагалі не здатна виріши­ти увесь той комплекс глобальних проблем, які й сама і породила. Звідси й необхідність докорінних змін у цивілізаційних основах сус­пільного буття, пошук нових підвалин суспільного розвитку, онов­лення духовності. З втратою універсальної системи цінностей, її тра­диційних загальнозначимих підвалин відбувається поступове витиснення офіційно визнаних, усвідомлених цінностей зі сфери ре­ального суспільного та індивідуального буття. Постає проблема відродження духовності, тобто відновлення ак­туальної рекомендованої універсальної системи цінностей у свідо­мості та життєдіяльності людини, соціуму. Проблема відродження та оновлення духовності нерозривно пов'язана з відновленням не тільки актуальності універсальних, загальнолюдських цінностей, але й національних. Бо світ цінностей є і в культурі. Саме в національ­ній культурі універсальні цінності набувають конкретні форми існу­вання. Звідси й нерозривний взаємозв'язок процесів національного та духовного відродження, їх взаємодоповнення та взаємозбагачен­ня. Процес національного відродження дає додаткові джерела для розквіту духовної культури, про що свідчать усі етапи українського культурного відродження. Ідея національної незалежності може пе­ретворитись у той провідний ідеал, навкруги якого формуватиметь­ся уся ієрархія ціннісно-нормативної системи духовного світу соці­уму. Не зважаючи на тісний взаємозв'язок процесів духовного та національного відродження, їх не можна ототожнювати. Для наці­онального відродження має статись піднесення не тільки духовної, але й матеріальної культури. Прагнення ж до національного від­родження необов'язково призводить до відновлення та розквіту духовності. Ідея національної незалежності може мати різний і на­віть протилежний зміст, розуміння засобів ЇЇ реалізації. Обов'язко­во ідея національної незалежності повинна одержати справжній духовний вимір, який визначить її конкретний зміст, не дозволить перетворитися на ідею національної винятковості, збереже від зне­ваги до інших культур, екстремізму, агресивності, нерозважливості у засобах її реалізації. Відродження духовності не може стати процесом копіювання тих форм та типів, що існували у минулому, бо в інших умовах будуть нежиттєздатні. Відродження духовності не може відбуватися без її оновлення. Проблема оновлення духовності пов'язана, насам­перед, з актуалізацією в духовному житті тих цінностей, що відпо­відають потребам розвитку сучасної цивілізації, і орієнтація на які тільки і може забезпечити вихід із глобальної цивілізаційної кризи. До таких цінностей можна віднести принципи: єдність людини і природи, єдність людської цивілізації, ненасильництво, самоцін-ності особистості тощо. Оновлення духовності передбачає і переос­мислення традиційних національних цінностей з точки зору їх су­часного значення. Українській ментальності притаманний кордоцентризм, з домінуванням цінностей добра, любові, поваги до індивідуального життя, прагнення до свободи, емоційного відчуття власної єдності з природою. Все це співзвучно сучасним загально­людським цінностям. У процесі переосмислення національних та загальнолюдських надбань можуть знову відкриватись чи інакше розкриватись певні грані духовного досвіду, що висвітлюють таєм­ниці буття. З іншого боку, не все з духовного досвіду та традицій­них ціннісних регуляторів слід некритично відтворити в сучасно­му духовному житті. Будь-яка національна культура, як і історія людства, має і негативний досвід, негативні стереотипи життєді­яльності, що слід долати, а не зберігати. Духовне життя несумісне з будь-яким насильством. Представ­ники постмодернізму справедливо зазначають, що насильницьке

утвердження певної системи цінностей як абсолютної та єдино мож­ливої призводить до так званої карцерації соціокультурного і інди­відуального життя, тобто до замкнення їх у карцер, дисциплінар­не нав'язувальних норм, цінностей, ідеалів і в кінцевому підсумку до тоталітаризму. Відродження та оновлення духовності має відбу­ватися шляхом вільного та творчого розгортання і конкретизації універсальної, загальнолюдської системи цінностей у відносно по-ліваріантні ціннісні ієрархії, що мали б національні культурні ко­ріння, відповідали потребам сучасної епохи, конкретного суспіль­ства і конкретної особистості, зберігаючи загальну орієнтацію на триєдність цінностей Істини, Добра, Краси.