Сторінка
5

Духовне життя

Ціннісне ставлення до світу неможливо без віри, надії, любові. Любов народжує співчуття та милосердя. Інколи вважа­ють, що ці почуття те ж саме, що і жалість, а жалість - принижує людину та, за виразом Фрідріха Ніцше, є ідеологією слабких і без­вільних. Але поняття співчуття вже за своєю етимологією перед­бачає, що людина частину страждань іншого бере на себе, допо­магає йому вистояти і тим самим проявляє акт любові, а на це здатна лише сильна людина. У філософії є давня традиція розгля­дати страждання як такі, що очищають людину, роблять її більш стійкою, примушують її замислитися над життям. Милосердя пе­редбачає, що людина дає іншому надію, підтримує в ньому віру у себе, інших, у краще. При розгляді особливостей духовних цінностей можна виявити суперечність не тільки між цінностями належного і станом реально­го світу, але й між цінностями офіційно визнаними та реально дію­чими, тобто суперечність у самому світі цінностей. Еріх Фромм за­значає: «В індустріальному суспільстві офіційно визнаними, усвідомленими цінностями є релігійні та гуманістичні: індивідуаль­ність, любов, співчуття, надія тощо. Але для більшості людей ці цінності стали проявом ідеології і реально не впливають на мотиви людської поведінки. Безсвідомі цінності, що служать безпосередні­ми мотивами людської поведінки, - це цінності, що народжені соці­альною системою бюрократизованого індустріального суспільства, тобто власність споживання, суспільне положення, розваги, сильні відчуття та інші. Розбіжність між усвідомленими та неефективними цінностями, з одного боку, та неусвідомленими і впливовими, - з ін­шого, спустошує особу». Цю суперечність Еріх Фромм пов'язує з тим, що офіційні цінності втратили загальновизнане підґрунтя, адже ра­ніше ґрунтувалися на відвертості і були обов'язковими для тих, хто вірив у джерело одкровення - Бога. Виникає питання: чи може загальнолюдська система цінностей, що представлена релігією, мати якесь інше обґрунтування, аніж віру в Бога? Позитивна відповідь є в концепції благоговіння перед життям, що розроблена Альбертом Швейцером. Як і багато одно­думців, Альберт Швейцер вважає, що цінним та благим є все те, що сприяє повнішому розгортанню специфічно людських власти­востей і підтримує життя, а негативним чи поганим - все те, що пригнічує життя та паралізує внутрішню активність людини. Жит­тя тут розуміється не просто як біологічний процес, а як дійсно людське життя, у єдності тілесного, душевного та духовного.

Усі нор­ми великих гуманістичних релігій - буддизму, іудаїзму, христи­янства, ісламу - чи великих філософів гуманістів, починаючи з до-сократиків і закінчуючи сучасними мислителями, є загальне формулювання, визначення фундаментального принципу. Подолан­ня у собі ненажерливості, любов до ближнього, пошук істини на відміну від некритичного знання фактів - ось мета, спільна для усіх гуманістичних філософських та релігійних систем Сходу і За­ходу. Ці цінності - надбання тисячолітньої історії розвитку людс­тва. Отже, правомірно розглядати універсальну систему цінностей Істини, Добра, Краси не як божественну, а як справжню людську, гуманістичну, таку, яка вистраждана людиною у суспільному роз­витку, виникла природним шляхом і зберігає певну фундаментальну усталеність і, водночас, постійно наповнюється конкретно-істо­ричним змістом.

3. Суспільна свідомість: структура та форми

Суспільна свідомість - це не емпірично іс­нуюче самостійне духовне утворення, а фі­ лософська категорія, що позначає фундамен­тальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття ~ це реальний процес життя людей. Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межа­ми їх протиставлення не має змісту. Ідеальні, духовні компоненти невідривне вплетені, пронизують суспільне життя. Суспільна сві­домість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, ос­кільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Суспільна свідо­мість - не пуста абстракція. Суспільна свідомість - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, пере­живань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомос­ті. Суспільна свідомість не зводиться до простої суми свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові, усталені духовні утворення. Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник пев­ної соціальної спільності. Суспільне буття врешті-решт визначає суспільну свідомість. Які б критичні зауваження не висловлювались з суспільної свідомості, не можна заперечувати, що суспільна свідомість - частка тієї ре­альності, яку вона відображує і вже цим обумовлена нею. Крім того, джерелом походження ідей, поглядів, емоцій, настроїв висту­пає суспільна практика. Погляди, теорії, ідеї, що заперечуються практикою, витискуються із сфери суспільної свідомості. Рівень роз­витку практики визначає і глибину проникнення у дійсність. Лю­дина, коли залучається до суспільного буття, засвоює певні розу­мові форми, поняття, систему знань, певний спосіб та засіб мислення і відчування. Але суспільна свідомість має і певну самостійність стосовно до суспільного буття, суспільна свідомість може виперед­жувати чи відставати від буття в процесі власного розвитку. Це відбувається тому, що суспільній свідомості властива безперервність та спадкоємність у розвитку. Через традиції, звичаї, звички, нас­трої, суспільну думку, через науку та ідеологію суспільна свідо­мість здійснює зворотний вплив на суспільне буття, спрямовує йо­го по одному з можливих шляхів розвитку, прискорює чи гальмує його. Роль суспільної свідомості особливо зростає в епохи пере­ломні, перехідні, коли у межах суспільного буття тільки почина­ють формуватися дальші тенденції розвитку.

Суспільна свідомість має складну, розгалу­жену структуру. Поділяються її багатогран­ні рівні, форми. По-перше, з точки зору но­сія, суб'єкта поділяють індивідуальне, групове (класове, національ­не та ін.), суспільне, загальнолюдське. По-друге, з точки зору кон­кретно-історичного підходу - міфологічна, релігійна, філософська; за епохами - антична, середньовічна тощо. По-третє, виходячи з різ­них форм діяльності, у процесі яких виробляється, чи сфер діяль­ності, у межах яких складається - екологічна, економічна, правова, політична, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова. По-четверте, за рівнем та глибиною проникнення у дійсність - буденна та теоретична. Буденна свідомість має форми: емпіричну свідомість (складається у процесі пізнання) і суспільну психологію (формуєть­ся у ході оціночного відображення дійсності). Теоретична свідомість має відповідно форми: наука та суспільна ідеологія. Суспільна пси­хологія також має складну структуру - психічний склад, до якого належить соціальний характер, соціальні звички. Звичаї та психічні стани: соціальні настрої, відчуття, розумонастрої. Усі форми та ви­ди суспільної свідомості мають величезне значення у духовному та суспільному житті. Інша доля в ідеології. Якщо ще в недавньому минулому її роль гіпертрофувалась, то в сучасних умовах явно недооцінюється. Ідеологія - це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Безумовно згубне для духовного життя лю­дини та суспільства устремління підмінити ідеологією усі інші фор­ми суспільної свідомості або безумовно підкорити їх їй. Але не менш згубно устремління взагалі відмовитись від ідеології в суспільному житті. Ідеологія слугує своєрідним механізмом приведення ідей в дію, активізації людей. Відмова від такого механізму перешкоджає нормальному суспільному розвитку, консолідації зусиль людей. Не­достатньо виробити ефективну програму виходу суспільства з кри­зи, потрібно, щоб відбивала реальні інтереси соціальних суб'єктів, оволоділа розумом людей.