Сторінка
1

Специфіка і структура естетичної свідомості

У процесі історичної практики відбувалося усвідомлення люд­ством механізмів, які формують спроможність особистості есте­тично ставитися до дійсності, тобто здатність сприймати і пере­живати у почуттєвих формах власне буття, знаходити та оцінюва­ти загальнолюдські цінності та перетворювати цю дійсність у співвідношенні зі своїми уявленнями. Розуміння специфіки цьо­го механізму привело до уособлення двох основних понять, пов'я­заних з відображенням процесу формування естетичного став­лення: естетичної свідомості та естетичної діяльності.

Специфіка естетичної свідомості, у. порівнянні з іншими фор­мами духовного життя людства, полягає у таких критеріях:

– естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

– власне, поняття «естетична свідомість» – абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує ес­тетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична свідомість існує у формі суспільної свідо­мості, яка відображає ступінь естетичного освоєння світу на рівні індивіда – у формі особистої характеристики окремої людини;

– естетична свідомість формується тільки на підставі прак­тики. Чим багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня естетична свідомість;

– процес формування естетичної свідомості особистості стис­ло повторює процес її формування в історії людства. Цим зу­мовлюється й структура естетичної свідомості;

– від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим, що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало. В цьому родові особливості естетичної свідомості;

– видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю структури її форм. Теоретично розрізняють два рівні функціонування даного феномена: 1) повсякденний, побутовий рівень, що базується на узагальненні емпіричного досвіду. По­всякденні естетичні переживання особистості мінливі, часто су­перечливі; 2) теоретичний рівень, що базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її місце у світі. Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура Міке-ланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ, у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як усвідомлення цієї сили та могутності, об­личчя й постать Давида спокійні, гармонійні, величні.

Повсякденний рівень естетичної свідомості складають есте­тичні емоції, переживання, почуття та ін.; теоретичний – есте­тичні оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо.

Межі між цими двома рівнями умовні, бо специфіка есте­тичної свідомості має прояви на кожному рівні – всюди можна знайти і почуттєві, і раціональні елементи. Щонай­більше ця особливість притаманна естетичній потребі та ес­тетичному смаку, в яких однаково важливі і емоційні, і раціо­нальні складові, що усвідомлюються у співвідношенні з есте­тичним ідеалом.

Насамкінець слід зазначити, що естетична свідомість – одна із форм духовного життя суспільства, яка відображає дов­кілля, різноманітну діяльність людини, а також продукти (ре­зультати) и,іа діяльності, в тому числі художні твори, у по­чуттєвих образах, що усвідомлюються, та огі,інюються у суд­женнях естетичного смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб'єктивного та об'єк­тивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто інди­відуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення краси у житті та мистецтві.

57. Естетичне почуття

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають есте­тичні емоції – своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання – емоційні переживання й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі до цього значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості, як естетичне сприймання, уявлення, враження).

Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні пере­живання (радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), з іншого – виступають як здатність людини переживати естетичне враження.

Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами. Деякі з них – первинні – збли­жують людину з твариною, інші – специфічно людські. Серед останніх естетичні почуття можна визначити як найскладніші з духовних переживань.

Естетичні почуття не дані людині від народження, а форму­ються у перші три-чотири роки життя дитини. Щодо «природ­них Мауглі», то усі випадки, коли знаходили людських дітей у тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх подальшо­го життя серед людей; період формування естетичних та, вза­галі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втра­чений.

З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впли­вом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ Е.В. Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед собою не тільки зовнішній світ, але і колосально склад­ну систему культури, яка вимагає від нього таких «способів по­ведінки», які генетично (морфологічно) в його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі ніяк не представлені.

Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випад­ку не досліджуються фізіологічне, тобто разом з анатомією органів мислення та сприйняття. Вони кожного разу відтворю­ються в індивідуумові шляхом тренування цих органів і успад­ковуються особливим чином – через виховання, через залучен­ня до культури, форми тих предметів, що створені людиною для людини, форми та організацію предметно-людського світу.

Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, зав­дяки чому вони передаються від одного покоління до іншого»'.