Сторінка
7

Державні фінанси: формування, основи, аналіз структури, основні ланки. Система державних фінансів України - проблеми та перспективи розвитку

Обсяги фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю фінансової системи за­галом, а не станом бюджету. Брак коштів у бюджеті може мати мі­сце і при достатньому забезпеченні суб'єктів підприємницької дія­льності фінансовими ресурсами та досить високому рівні доходів юридичних і фізичних осіб. За таких умов не може йти мова про фінансову кризу в тій чи іншій країни — це тільки проблеми, пов'язані з формуванням бюджету, що спричинені певними об'єк­тивними чи суб'єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету мо­же бути викликаний і обмеженістю фінансових ресурсів, що обу­мовлює незначні обсяги виробленого ВВП і, відповідно, низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються всіх суб'єктів.

Бюджетний дефіцит розглядається за формою прояву, за при­чинами виникнення та за напрямом дефіцитного фінансування. За формою прояву виділяють відкритий — офіційно зафіксова­ний, та прихований дефіцити. Прихованість дефіциту є ознакою нереальності фінансової політики держави. За причинами виник­нення розрізняють свідомий і вимушений дефіцит. Свідомий ви­никає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить висо­кому рівні доходів юридичних та фізичних осіб. Він пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансо­вої бази підприємницьких структур. За таких умов досить актив­ною є політика позикових фінансів. Вимушений дефіцит пов'я­заний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли навіть високий рівень оподаткування може забезпечити бюджет держави достат­німи доходами. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, та активний — фінансуван­ня бюджетних інвестицій, насамперед капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Характеризуючи бюджетний дефіцит, треба відзначити, що в його основі завжди лежить банальна причина — намагання вико­ристати коштів більше, ніж є реальних доходів. Теоретично ви­рішити проблему дефіциту досить просто — збільшити податки чи інші доходи або скоротити видатки. Однак насправді все на­багато складніше: збільшувати податки або недоцільно, або не­можливо, а скорочувати видатки теж неможливо, бо вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансуван­ня державних потреб є досить звичною практикою у країн з різ­ними фінансовими можливостями.

Структура бюджету як фінансового плану відображає склад і питому вагу доходів і видатків. Загалом вона є досить стабіль­ною, хоча щороку можуть відбуватися певні зміни. Структура зведеного бюджету України, за винятком цільових фондів (ос­кільки склад фондів, що включаються до бюджету, постійно змі­нюється, то це впливає на реальну структуру доходів та видатків) в останні роки характеризується такими показниками (Додаток А).

2.2. Фонди цільового призначення.

Бюджет є основним централізованим фондом грошових кош­тів держави. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реаліза­цію його функцій. Однак у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і тому повинні мати відповідне га­рантоване фінансове забезпечення. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.

Цільові фонди поділяються на дві групи. Першу становлять постійні фонди, створення яких пов'язане з виділенням окремих функцій держави. Так, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У зв'язку з цим окремо створюються спеціальні фонди для гарантованого забез­печення цих видатків. Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються у разі конкретної необхідності і піс­ля вирішення проблеми закриваються.

У різних країнах формуються різні цільові фонди, які відо­бражають специфічні риси фінансових систем цих країн. В Україні на даний час створюються такі основні цільові фонди:

А. У сфері соціального страхування:

—Пенсійний фонд;

—Фонд соціального страхування з тимчасової втрати праце­здатності;

—Фонд соціального страхування на випадок безробіття; — Фонд соціального страхування від нещасних випадків; Б. Тимчасові:

— Фонд соціального захисту інвалідів;

— Фонд охорони навколишнього природного середовища. Соціальне страхування — це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і вико­ристання колективних страхових фондів, призначених для випла­ти відшкодування при постійній чи тимчасовій втраті працездат­ності або місця роботи.

У системі державного соціального страхування роль страхо­вика виконує держава, яка бере на себе зобов'язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового від­шкодування. На ринку страхових послуг можуть функціонувати також недержавні компанії соціального страхування, які допов­нюють і розширюють спектр страхових послуг. Страхувальника­ми є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахо­ваними — працівники підприємств і організацій, а з деяких виплат і непрацюючі громадяни.

Систему державного соціального страхування становлять чо­тири цільові фонди. При цьому між ними чітко розмежовані сфе­ри функціонування. Пенсійний фонд відображає страхування на випадок постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії. Фонди соціального страхування перед­бачають страхування на випадок: тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою, вагітністю і пологами; тимчасової чи постій­ної втрати працездатності внаслідок нещасних випадків; втрати джерела отримання доходів унаслідок безробіття. Формами стра­хового відшкодування є пенсії і різного роду допомоги та випла­ти. До цієї групи можна віднести також Фонд соціального захис­ту інвалідів, хоча він відображає відносини фінансової допомоги, а не страхування.