Сторінка
3

Державні фінанси: формування, основи, аналіз структури, основні ланки. Система державних фінансів України - проблеми та перспективи розвитку

Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систе­му фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, роз­робку й реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового за­конодавства, звіти керівних працівників міністерства й під­звітних йому фінансових органів, проекти бюджету й питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створю­ються управління й відділи. На Міністерство фінансів покла­дені такі основні функції:

— підготовка проекту державного бюджету України, по­дання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду — до Верховної Ради;

— організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання й подання звіту на затвердження до Верхов­ної Ради;

— розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів з фінансових питань;

— обгрунтування основних положень фінансової політики держави й подання на розгляд уряду й парламенту України концепції бюджетної та податкової політики;

— розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

— здійснення контролю за дотриманням фінансового за­конодавства всіма органами управління;

—керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів.

2.Аналіз структури державних фінансів, характеристика її основних ланок:

2.1.Бюджет держави

Бюджет держави є складним і багатогранним явищем у суспі­льстві. Його розглядають з трьох сторін:

— за економічним змістом;

— за формою прояву;

—за матеріальним змістом.

За економічним змістомбюджет являє собою сукупність грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призна­ченого для забезпечення виконання державою її функцій.

Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Права дер­жави в його розподілі грунтуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за вико­нання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, бу­дучи власником засобів виробництва у державному секторі, тоб­то виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежать від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджет­ної централізації ВВП визначають той чи інший вид моделі.

Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємозв'язку. Важливим чинником збільшення доходів бюджету є зростання ВВП. При цьому за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіх суб'єктів розподільних відносин, у тому числі і держави. Однак стабільне зростання ВВП створює перед­умови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фі­нансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб, а відповідно до збільшення частки ВВП на споживання й виробничі потреби.

Специфічними ознаками бюджетних відносин є їх перерозподільний, усеохоплюючий та законодавче регламентований характер. Перерозподільний характер полягає у перерозподілі через бю­джет доходів юридичних і фізичних осіб. Такий перерозподіл, з од­ного боку, є необхідним, оскільки завжди є особи, які в певний час потребують певний обсяг фінансової допомоги і підтримки. Однак, з іншого боку, такий перерозподіл має бути досить обмеженим, щоб не підривати стимулів до продуктивної діяльності у тих суб'єктів, у кого вилучаються доходи, і не створювати утриманських тенденцій у тих, хто отримує асигнування, субсидії і дотації з бюджету. Бю­джетний перерозподіл здійснюється між галузями економіки і соці­альної сфери, між окремими регіонами та між соціальними верства­ми населення. При цьому саме бюджет завдяки розгалуженій бюд­жетній системі, що охоплює усі регіональні формування та населені пункти, є основним інструментом перерозподілу і реалізації на цій основі економічної, фінансової та соціальної політики.

Усеохоплюючий характер бюджетних відносин виявляється у тому, що вони охоплюють абсолютно всіх — кожного громадя­нина, кожне підприємство, кожну державну структуру. При цьо­му, як правило, бюджетні відносини мають двосторонній харак­тер — платежі до бюджету та асигнування з нього. Оскільки на цій основі здійснюється перерозподіл доходів, то взаємовідноси­ни з бюджетом є ключовими інструментами фінансового регулю­вання діяльності суспільства у цілому і кожної юридичної та фі­зичної особи зокрема. Саме тому процеси складання, розгляду і затвердження та виконання бюджету перебувають у центрі уваги громадськості та політичних партій.

Оскільки бюджетні відносини мають перерозподільний і всеохоплюючий характер і відображаються на формуванні доходів юридичних і фізичних осіб та держави, вони регламентуються у законодавчій формі. Регламентування здійснюється на трьох рівнях:

по-перше, відповідними законами про побудову бюджету і бюд­жетної системи, в яких визначається склад доходів і видатків бю­джету, склад бюджетної системи і принципи її побудови, розмежу­вання доходів та видатків між бюджетами, загальні засади бюджет­ного процесу, тобто порядку складання і виконання бюджету;

по-друге, законами, що регламентують формування доходів і фінансування видатків (податкове законодавство, законодавство про окремі напрями діяльності держави, наприклад про освіту, і засади їх бюджетного фінансування);

по-третє, на основі прийняття щорічних законів (чи відповідних рішень місцевої влади) про бюджет на поточний рік, в якому за­тверджується обсяг доходів і видатків бюджету поточного року, джерела їх формування і напрями фінансування, стан бюджету.