Сторінка
4

Форми регулювання валютно-фінансових потоків

Останнім часом клірингові розрахунки почали широко застосо­вуватися в багатосторонніх взаємних розрахунках країн, що розви­ваються в межах їхніх економічних і валютних угруповань. Так, на початку 90-х років 87 країн, що розвиваються, уклали 148 двосто­ронніх клірингових угод. Крім того, діє 4 багатосторонніх кліринги, які охоплюють 13 країн Латинської Америки, 8 — Карибського ба­сейну, 13 — Західної Африки, 7 — Азії.

У 1961 p. було створено багатосторонній кліринг країн — членів Центральноамериканського спільного ринку — Центральноамери­канську розрахункову палату. З метою розвитку взаємної торгівлі країн Азії і Тихого океану з 1975 p. функціонує Азіатський клірин­говий союз (АКС). В економічному співтоваристві країн Західної Африки в липні 1976 p. замість двосторонніх клірингових угод було створено багатосторонній кліринг у складі центральних банків ряду країн Африки.

Досить активно систему двостороннього і багатостороннього клірингу у свій час, використовували країни — члени Ради еконо­мічної взаємодопомоги. Двосторонній валютний кліринг діяв тут до 1963 p., коли було підписано угоду про запровадження багатосто­роннього клірингу, в якому спочатку брали участь 8 соціалістичних країн, згодом приєднались ще дві. З 1991 p., з початком активного впровадження ринкових відносин система багатостороннього клірин­гу перестала існувати.

Загалом валютні кліринги справляють двоїстий вплив на розви­ток зовнішньої торгівлі. З одного боку, вони пом'якшують негативні наслідки валютних обмежень, надаючи можливість країнам-експор­терам використовувати валютну виручку. З іншого боку, при клірин­гових розрахунках зовнішньоторговельний оборот необхідно регу­лювати з кожною країною окремо, а валютну виручку можна вико­ристовувати лише в тій країні, з якою укладена клірингова угода. Крім того, замість виручки у конвертованій валюті експортери за поставлені товари та надані послуги одержують національну валю­ту. Спочатку це було причиною пошуку країнами різних обхідних шляхів щодо додержання клірингових угод, а згодом, з лібераліза­цією міжнародних економічних відносин, валютний кліринг між розвинутими країнами значно скоротився, а з часом фактично при­пинив своє існування.

Однією з форм валютних обмежень виступає валютна блока­да — припинення або обмеження валютно-фінансових відносин з блокованою країною, аж до заморожування в банках валютних цінно­стей цієї держави та валюти приватних осіб з метою здійснення на неї економічного і політичного тиску.

Розрізняють односторонню, коли одна країна блокує іншу, та ба­гатосторонню блокаду, коли вона здійснюється рядом держав. Ва­лютна блокада буває повна — з використанням усіх методів валют­но-фінансового впливу, аж до заморожування валюти країни, що піддається валютній блокаді, та часткова, коли використовуються лише окремі методи валютної блокади. Багатостороння валютна блокада часто здійснюється через міжнародні валютно-фінансові організації — Міжнародний валютний фонд. Світовий банк та ін.

Прикладом багатосторонньої валютної блокади було припинен­ня валютно-фінансових відносин всіма країнами Антанти з Радян­ською республікою до середини 30-х років. Західні держави блоку­вали Єгипет у 1956 p. у відповідь на націоналізацію Суецького каналу, Лівію (1988 p.), Іран та Ірак під час війни 1980—1988 pp., знову Ірак під час агресії проти Кувейту та після неї, республіки, що входили до складу Югославії. Останнім часом валютна блокада застосовується до країн — учасниць локальних та регіональних конфліктів.

Валютні обмеження можуть практикуватися через офіційне вста­новлення країною кількох валютних курсів. Встановлюючи мно­жинність валютних курсів, держави диференціюють їх за групами товарів, послуг та за цільовим використанням валюти. Вперше така форма валютних обмежень почала використовуватися під час Вели­кої депресії після світової економічної кризи 1929—1933 pp. Німеч­чина напередодні Другої світової війни, наприклад, застосовувала близько 60 валютних курсів щодо долара США.

Деякі країни світу використовують одночасно декілька видів валютних курсів, наприклад, особливий курс для зовнішньоторго­вельних операцій, курс для фінансових операцій, для туристів тощо. Це було характерно для колишнього СРСР, особливо в останні роки його існування.

Так, 3 листопада 1990 p. було введено спеціальний комерційний курс рубля до інвалют, який застосовувався при продажу підприєм­ствами частини власної валютної виручки в централізовані фонди. Ринковий курс рубля застосовувався при валютному обслуговуванні своїх та іноземних громадян при продажу їм валюти у випадку ви­їзду за кордон. Біржовий курс встановлювався під впливом попиту та пропозиції на гроші на валютному ринку (біржах та аукціонах) і використовувався переважно для зовнішньоекономічних операцій. За таких обставин не міг не існувати курс "чорного ринку", який стихійно формувався під впливом попиту та пропозиції у різних регіонах колишнього СРСР і використовувався у валютних операціях приватних (фізичних) осіб (як резидентів, так і нерезидентів).