Сторінка
1

Валютні обмеження

Зміст

1. Валютні обмеження як елемент валютного регулювання

2. Еволюція валютних обмежень

3. Форми валютних обмежень

4. Валютний кліринг

5. Негативні наслідки валютних обмежень

Література

1. Валютні обмеження як елемент валютного регулювання

Як одну з форм валютної політики періодично використовують валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

Вони є складовою частішою валютного контролю, який передба­чає також заходи держави з нагляду, реєстрації, статистичного обліку названих операцій. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством, яке є підставою для постанов і директив з конкретних проблем.

Валютні обмеження як різновид валютної політики пересліду­ють такі цілі:

1) вирівнювання платіжного балансу;

2) підтримання валютного курсу;

3) концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішен­ня поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Валютні обмеження переважно є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви [3].

Важливе значення мають також такі форми валютної політики: дисконтна, девізна політика та її різновидність – валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, девальвація, ревальвація.

Дисконтна політика – зміна облікової ставки Центрального банку, спрямована на регулювання валютного курсу і платіжного балансу через вплив на міжнародний рух капіталів з одного боку і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту – з іншого.

Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти за допомогою купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу національної валюти Центральний банк продає, а для зниження скуповує іноземну валюту в обмін на національну.

Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання Центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти. через купівлю-продаж іноземної валюти. Її характерні риси –відносно великі масштаби і порівняно короткий період застосування.

Диверсифікація валютних резервів – політика держав, банків, ТНК. спрямована на регулювання структури валютних резервів через включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика переважно здійснюється за допомогою продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків [2].

Подвійний валютний ринок – форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів; введений на початку 70-х років у Бельгії, Італії, Франції. Суть його полягає в поділі валютного ринку на дві частини: для комерційних операцій і послуг застосовують офіційний валютний курс: для фінансових (рух капіталів, кредитів тощо) – ринковий. Занижений курс для комерційних угод використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу.

2. Еволюція валютних обмежень

Інструменти валютного регулювання і валют­ної політики виступають в основному як засоби економічно­го впливу держави на динаміку курсових співвідношень влас­ної валюти. Поряд з цим у практиці грошово-валютних відно­син знаходять застосування методи прямого втручання дер­жави у механізм формування валютних курсів. Йдеться про валютні обмеженняяк систему нормативних правил, уста­новлених в законодавчому та адміністративному порядку, спрямованих на обмеження операцій із золотом, валютними цінностями та іноземною валютою. Вони поширюються на фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти влас­ної країни на іноземну, а також інші валютні операції.

Валютні обмеження передбачають організацію й здійснен­ня компетентними органами відповідних країн спеціальних заходів валютного контролю з метою урівноваження платіж­них балансів і підтримки курсів національних валют. Систе­ма валютного контролю за здійсненням валютних операцій то послаблюється, то стає більш жорсткішою залежно від еко­номічної ситуації як в даній країні, так і в світовому госпо­дарстві.

Уперше валютні обмеження у формі зосередження оборо­ту іноземної валюти в руках держави були впроваджені в 1931 р. в Німеччині [4].

Втручання держави у сферу міжнародних валютно-фінан­сових відносин проявляється в періодичному використанні валютних клірингів, при застосуванні яких взаємні розра­хунки між двома або кількома країнами здійснюються через залік зустрічних вимог, а платежі валютою — лише на суму різниці в товарних поставках та наданих послугах. Валют­ний кліринг спочатку використовувався лише для зовнішньо­торговельних розрахунків, а згодом був поширений на опе­рації неторговельного характеру й інші платежі, що виника­ють у результаті економічних зв'язків між окремими краї­нами та економічними угрупованнями.