Сторінка
1

Стратегічні напрями вдосконалення системи регулювання міжнародних фінансів

План

1 Економічні передумови та наслідки зростання нестабільності міжнародних фінансів

2. Основні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових інституцій

1 Економічні передумови та наслідки зростання нестабільності міжнародних фінансів

Глобалізація економіки, що набирає силу з 70-х років, стала ха­рактерною рисою сучасності.

Глобалізація — це якісно новий стан інтернаціоналізації, який відрізняється від перших післявоєнних десятиліть надзвичайною інтенсифікацією і масштабністю зарубіжної діяльності ТНК, інституційних інвесторів та кредиторів, формуванням автономних євро-ринків. Найбільш характерний цей процес для світових валютно-фінансових потоків.

І хоча міжнародна торгівля продовжує випереджати зростання світового ВВП (у 1960 p. — в 1,5 раза, у 1987—1998 pp. — у 1,8—1,9 раза), все ж сьогодні вона поступилася лідерством у загальному про­цесі глобалізації на користь світових валютно-кредитних і фінансо­вих зв'язків.

Якщо зіставити обсяги світового валютного ринку з обсягами міжнародної торгівлі й переміщенням боргів, то можна зробити висно­вок, що ринок іноземної валюти прямо від них не залежить. Якщо відобразити десятки мільярдів доларів щоденних операцій у конкрет­них торговельних угодах, то одержимо в десять разів більше, ніж цього вимагають реальні умови торгівлі та інвестицій. Іншими словами, на кожну реальну торговельну угоду припадає дев'ять спекулятивних.

Денний оборот на трьох найбільших ринках (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становив 20—30 млрд дол. США в 1973 p.; 60 млрд — у 1983 p.; 1,3 трлн — у 1995 p. і 1,5 трлн дол. США — у 1998 p.

За останні 15 років у світі сформувалися грандіозні потоки "гаря­чих грошей", які не є виявом потреб виробництва, торгівлі, інвестуван­ня чи споживання. Головним їх гаслом є "торгівля грішми". Ці "сві­тові гроші" вже не виконують економічних функцій господарювання, а тому не підлягають дії об'єктивних економічних законів. Вони пере­стали бути мірилом вартості, засобом обміну чи втіленням багатства.

Спекуляція на світовому валютному ринку, тобто ризикований обмін валют заради зиску, є найбільш характерною рисою сьогодення.

Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпочалися з 1970 p. і призве­ли до переростання заборгованості окремих країн, головним чином країн, що розвиваються, у глобальну кризу заборгованості.

Перший нафтовий шок 1970 p. викликав різке збільшення дефі­цитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерів нафти. Це, у свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному ринку капіталів.

Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової інтеграції. Другий нафтовий шок з 1979 по 1981 p. ще більше ускладнив ситуацію За 1974—1981 pp. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками промислове розвинутих країн досягло 154,2 млрд дол. США; країн, що розвиваються, — 330 млрд. Водночас сукупне пози­тивне сальдо країн ОПЕК склало 393 млрд дол. США.

Третім вирішальним поштовхом до глобальної валютно-фінан­сової кризи стала світова економічна криза початку 80-х років, яка одночасно започаткувала й сучасну міжнародну кризу зовнішньої заборгованості.

За цих умов навіть країни — члени ОПЕК мали дефіцит за по­точними статтями платіжного балансу з 1982 по 1989 p.

Першим симптомом сучасної глобальної валютно-фінансової кризи як продукту новітньої світової фінансової системи стала кри­за в Мексиці у 1995 p., яка практично звела нанівець шість років важкої праці мексиканського народу. Мексика стояла перед загро­зою колапсу всієї економіки, що справило б руйнівний вплив на весь Американський континент. Треба було вживати термінових заходів. І президент США прийняв рішення на власний розсуд, оскільки для підтримки Конгресу був потрібен певний час, а зволікати не можна було. Мексиці було надано 20 млрд дол. із Фонду валютної стабілі­зації; 25 млрд — із спеціального пулу для підтримки американського долара; 18 млрд надійшло від МВФ; 10 млрд виділили центральні бан­ки індустріальних країн через Банк міжнародних розрахунків у Базелі і 3 млрд надійшло від комерційних банків. Разом — 76 млрд дол. США, і Мексику вдалося втримати на поверхні.

Щодо наслідків банківських криз, які охопили інші країни Ла­тинської Америки, то Чилі, наприклад, зазнала у зв'язку з банків­ською кризою втрат, які перевищили 30 % від ВВП, враховуючи всі непрямі витрати, а внаслідок банківської кризи у Венесуелі подібні втрати становили понад 20 % від ВВП.

Проте такий колосальний валютно-фінансовий обвал, як завжди, нікого нічому не навчив. Серед політиків, вчених, практиків аж до 1997 p. панували спокій, самовдоволеність і самовпевненість.

Криза спочатку вразила Японію, однак ця могутня країна, хоч і з певними втратами (падіння ВВП в 1998 p. становило більш як 2 %), все-таки змогла витримати її удар. Однак у лютому 1998 p. стало очевидним, що спочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Південна Корея подібного удару не витримають. І це не­зважаючи на той факт, що темпи економічного зростання у цих краї­нах впродовж останніх 30 років становили 5 % ВВП на одного жите­ля і більше. В Індонезії, наприклад, норма бідності зменшилася з 64 % у 1975 p. до 11 % у 1995 p.

Економіки країн Південно-Східної Азії не встояли перед бурею песимізму, паніки, втрати довіри і відчаю, хоча інфляція тут безпосе­редньо напередодні кризи, як і раніше, була незначною. Сталося не­бувале розладнання приватного сектору незважаючи на відносну міць державних фінансів більшості країн Південно-Східної Азії.

Показники фондових ринків у цих країнах порівняно з 1996—

1997 pp. впали більш ніж на 50 %, а в деяких випадках — на 75 % . Валюти країн Південно-Східної Азії знецінились щодо долара США на 40—72 %, залежно від країни, значних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав приватний сектор.

Падіння ВВП на душу населення у 1998 p. порівняно з 1996 p. (коли цей показник досяг максимального рівня) становило: в Індо­незії — майже 73 %, у Таїланді — 40, Південній Кореї — 43, Ма­лайзії — 30 %. Остання відмовилася від допомоги МВФ, звинуватив­ши у всіх бідах світових фінансових спекулянтів і обмеживши їх доступ на малайзійський ринок.