Сторінка
2
Логіка - одна із самих древніх наук, чия історія нараховує близько 2,5 тис. років. Зародившись в Древній Індії і Древній Греції, логіка спочатку не була самостійною наукою. Вона була підлегла риториці (мистецтву красномовства) і служила засобом переконання слухачів під час змагань в ораторському мистецтві. Засновником логіки як науки вважається давньогрецький філософ Аристотель (384-322 р. до н.е.), що у своїх працях аналізував основні форми мислення, приділяючи особливу увагу одержанню правильного висновку з прийнятих за істину вихідних посилок. Заслуга Аристотеля полягає в тому, що він відкрив найважливіші закони логічного мислення.
Логічне навчання Аристотеля надалі було покладено в основу формальної логіки, що визначають як науку про закони і форми правильного мислення. Оволодіння формальною логікою дає можливість свідомого застосування логічних законів і підвищення рівня логічної культури мислення, а отже, і загальної культури людини. Знання логіки є умовою правильної побудови досить складних міркувань (наприклад, доказів наукових тез). Воно дозволяє не допускати логічних помилок у міркуваннях або вчасно виявляти них.
Властивості і закони логіки.
Логіку цікавить головним чином питання про найбільш загальні властивості правильного мислення (властивості визначеності, несуперечності, послідовності і доказовості), що виступають, у свою чергу, змістом основних законів логіки, що виражають ці найбільш загальні властивості.
Отже, правильне мислення як показник розвитку культури мислення характеризується такими рисами, як визначеність, несуперечність, послідовність і доказовість.
Визначене мислення є мислення ясне, точне, вільне від двозначності. Несуперечливе і послідовне мислення - це мислення, що не допускає протиріч, що порушують зв'язок між думками. Доказове мислення - це мислення обґрунтоване, тобто не таке, що тільки формулює істину, але й вказує підстави, за якими вона визнана істиною.
Необхідною умовою правильності мислення, а отже, його визначеності, несуперечності, послідовності і доказовості є строге дотримання вимог основних законів логіки - закону тотожності, закону непротиріччя, закону виключення третього і закону достатньої підстави.
Основними ці закони називаються тому, що вони виражають найбільш загальні і необхідні умови не тільки логічної правильності кожного конкретного зв'язку між різними формами мислення, але і самої можливості мислення як пізнавальної діяльності.
Формально-логічні закони мислення за своїм змістом об'єктивні, не залежать від свідомості людей. Поступово сформувавшись в результаті суспільно-виробничої практики людини, вони використовуються нею з метою підвищення культури мислення, виявлення й усунення логічних помилок. Знання законів логіки є умовою правильної організації й упорядкування нашого мислення.
Які ж вимоги законів логіки? Закон тотожності говорить: у процесі міркування всяка думка повинна бути тотожна сама собі. Це означає, що не можна ототожнювати різні думки, як не можна і розрізняти думки, що збігаються по своєму змісті.
Дотримання закону тотожності гарантує визначеність, ясність, недвозначність мислення, а невиконання його вимог чревате цілим рядом логічних помилок.
Міркування, що засноване на навмисному порушенні законів логіки, але видається при цьому за правильне, називається софізмом. За допомогою софізмів стверджується істинність свідомо помилкових тверджень.
Найбільше часто закон тотожності порушується внаслідок неправильного вживання омонімів, тобто слів, що мають однакове звучання, але різне значення. Подібні помилки, пов'язані з особливостями язикового вираження думок, прийнято поділяти на три види:
1) еквівокацію,
2) логомахію,
3) амфіболію.
Еквівокація виражається в тім, що багатозначне слово в процесі міркування вживається в різних своїх значеннях, хоча при цьому вважається, що воно використовується однозначно.
Логомахія, або «суперечка про слова», полягає в тім, що сперечальники вживають багатозначне слово, причому один з них використовує його в іншому значенні, ніж інші.
Амфіболія - це вживання багатозначного судження при усвідомленому або ненавмисному ігноруванні цієї багатозначності. Як приклад приведемо наступне оголошення: «Ательє приймає замовлення на виготовлення трикотажних виробів з вовни замовника».
Отже, у всіх випадках, коли порушується вимога закону тотожності, міркування стає неправильним. Воно містить у собі невизначеність, неточність, двозначність.
Одним з основних законів формальної логіки є закон непротиріччя. Його дотримання виступає гарантом таких властивостей правильного мислення, як несуперечність і послідовність. Відповідно до даного закону, « .неможливо, щоб те саме в той самий час був і не був властивий тому самому в тому самому відношенні». Це значить, що не можуть бути одночасно щирими дві заперечуючі одна іншу думки; одна з них помилкова.
Відзначимо, що, встановлюючи хибність, принаймні, одного з двох заперечуючих одне одного суджень, закон непротиріччя залишає відкритим питання про логічне значення другого. Інше судження може виявитися як щирим, так і помилковим. Наприклад, із двох суджень - «Усяке небесне тіло існує в просторі» і «Деякі небесні тіла існують за межами простору» - перше істинне, друге ложне. А от судження «Усі планети мають супутники» і «Жодна планета не має супутників» не можуть бути одночасно помилковими. Вірним же є третє судження: «Деякі планети мають супутники, а деякі їх не мають».
Необхідно розрізняти формально-логічні і діалектичні протиріччя. Формально-логічні протиріччя - це протиріччя плутаного, непослідовного, неправильного міркування, що ускладнюють пізнання навколишньої дійсності.
Діалектичні протиріччя - це джерело і рушійна сила розвитку як об'єктивного світу, так і самого людського мислення. Дотримання вимог закону непротиріччя є необхідною умовою вірного відображення діалектичних протиріч у свідомості людини.
Обов'язковим критерієм несуперечності і послідовності мислення, поряд із законом непротиріччя, виступає закон виключення третього.
Його можна сформулювати в такий спосіб: із двох суперечних суджень одне істинне, інше ложне, а третього не дано. Суперечними називаються такі два судження, в одному з яких про предмет щось затверджується, а в іншому - те ж саме про той же самий предмет заперечується.
Очевидно, що область визначення закону виключення третього - вже сфера застосування закону непротиріччя. За її межами залишаються протилежні судження, що не можуть бути одночасно вірними, але можуть бути одночасно помилковими.
Закон виключення третього жадає від нас розуміння того, що два суперечні судження не тільки не можуть бути обидва вірними (на це вказує і закон непротиріччя), але і не можуть бути обидва помилковими. Одне з них істинне, інше - ложне, а третє судження виключене. Дотримання даного закону означає неможливість відповідати на одне й те ж питання в той самий час і в тому самому змісті «так» і «ні», а також неможливість пошуків якоїсь середньої відповіді між ними. Дійсно, з пари суперечних суджень - «Усяка планета сонячної системи рухається по еліпсу» і «Існує така планета сонячної системи, що не рухається по еліпсу» - одне є вірним, інше помилковим, а третього не дано.