Сторінка
5

Специфіка роботи з розумово відсталими учнями допоміжної школи у добукварний період навчання грамоти

До використання наочних посібників висуваються певні вимоги:

всі діти повинні їх добре бачити;

наочність має бути підібрана з урахуванням вікових, індивідуально-психологічних і мовленнєвих особливостей дітей;

відповідати меті та завданням заняття;

поступова демонстрація посібників;

демонстрація наочності повинна супроводжуватися точним та конкретним мовленням.

Словесні методи дають можливість здійснювати в єдності розширення та закріплення знань дітей про навколишнє і формувати їхні мовні вміння та навички. Основними словесними методами є: читання та розповідання художніх творів, заучування напам’ять, переказ, бесіди, пояснення, розповіді без опори на наочний матеріал. Ці методи використовуються обов’язково з наочними прийомами.

Практичні методи здебільшого спрямовані на використання мовленнєвих умінь і навичок, їх удосконалення. Але в корекційній роботі практичні методи застосовують і з метою полегшення сприймання, розуміння та засвоєння мовленнєвого матеріалу. До практичних методів належать словесні дидактичні вправи, ігри, ігри-драматизації, хороводні ігри, моделювання.

У дошкільному та молодшому шкільному віці практичні методи здебільшого мають ігровий характер. Основний компонент – уявна ситуація в розгорнутому вигляді.

Моделювання – в його основі лежить принцип заміщення реальних предметів іншими предметами, зображеннями, знаками.

В залежності від характеру мовленнєвої діяльності дітей, виділяють репродуктивні та продуктивні методи.

Репродуктивні методи засновані на відтворенні мовленнєвого матеріалу, готових зразків. Це ті методи, завдяки яким діти засвоюють слова і закони їх поєднання, фразеологічні звороти, нові граматичні форми, закріплюють звуковимову, переказують близько до тексту,завчають напам'ять.

Продуктивні методи передбачають побудову дітьми власних зв’язних висловлювань, відбір і комбінація їх кожного разу по-новому. В цьому полягає творчий характер мовленнєвої діяльності. До них відносять складання речень за картинкою та за уявленням, узагальнувальну бесіду, творчий переказ, дидактичні ігри, творче розповідання.

В залежності від завдань кожного розділу виділяють окремо методи словникової роботи, формування граматичної будови мови, виховання звукової культури мовлення тощо.

Методичний прийом – це складова частина методу. Прийоми поділяються на три основні групи: словесні, наочні, ігрові.

Словесні прийоми – мовленнєвий зразок,повторне приговорювання, запитання, пояснення, вказівка, оцінка дитячого мовлення, словесні вправи.

Наочні прийоми – показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, показ положення органів артикуляції. Супроводжуються вказівкою, поясненням, запитанням.

Ігрові прийоми можуть бути словесними та наочними. До них відносяться: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звуконаслідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів, елементи дидактичної гри, гри-драматизації.

У корекційному процесі найчастіше прийоми використовуються комплексно.

О. М. Бєляєв, Я. В. Мельничайло, М. І. Ментимон, Г. Р. Передрій, Л. П. Рожило називають класифікацію методів за способом взаємодії вчителя і учнів: усний виклад (розповідь, пояснення), бесіда, спостереження, робота з підручником, виконання вправ, програмоване і проблемне навчання. Особливість їх реалізації в системі прийомів.

Стосовно викладання української мови в допоміжній школі правильніше говорити про проблемний підхід у навчанні, який передбачає використання пізнавальних завдань і запитань, спрямованих на активізацію розумової діяльності учнів.

Доцільними методами формування нових знань є такі методи, як індуктивний і дедуктивний. Поширеним методом обліку і контролю за самостійним виконанням завдань школярами і ступенем засвоєння ними знань є перфокарти, які виготовляються самими вчителями і широко ними використовуються.

Методи взаємодіють, але можуть бути частиною один одного, а прийоми, взаємодіючи, поєднуючись у різних варіантах, можуть входити як основний компонент у різні методи.

Індивідуальний та диференційований підхід до учнів

Одним із пріоритетних завдань сучасної школи є створення необхідних

і повноцінних умов для особистісного розвитку кожної дитини, формування

активної позиції, суб’єктності учня в навчальному процесі. Його вирішення особливо актуальне для початкової ланки шкільного навчання, оскільки з позиції психологів (Л.Виготського, П.Гальперіна, В.Давидова, А.Леонтьєва, Д.Ельконіна) навчальна діяльність у цей період є провідною у розвитку дитини.

Для реалізації поставленої мети важливим є індивідуалізоване навчання. Його потребу чітко визначають програмові вимоги.

У процесі навчання грамоти важливо виховувати уміння, набуті дітьми у дошкільному віці. Учитель має забезпечити достатнє навантаження всім учням. Саме це вимагає застосування диференційованих завдань, завдань на вибір, врахування в оцінюванні навчальних досягнень характерологічних та розвиткових особливостей учнів. Практика школи підтверджує актуальність проблеми індивідуалізації та диференціації навчання.

Диференціація – це форма поділу класу на порівняно однакові за рівнем навчання групи.

Учитель має забезпечити достатнє навантаження всім учням. Саме це вимагає застосування диференційованих завдань, завдань на вибір, врахування в оцінюванні навчальних досягнень, характерологічних та розвиткових особливостей учнів.

У зв'язку з важливістю диференціації та індивідуалізації навчання перед педагогом стоять два головні завдання. Одне - виділення в класі тимчасових типологічних груп; інше - розробка і застосування прийомів навчання та контролю ЗУН, що відповідають особливостям кожної групи.

Дітей можна розподілити на три умовні групи. Учні, у яких відсутній пізнавальний інтерес до предмета, ті, що часто пропускають заняття, мають невеликий багажем знань, більш серйозні недоліки у розвитку становлять одну групу. Вони потребують значної допомоги вчителя. Для таких учнів рекомендовано проводити індивідуально-групові заняття, залучаючи їх у позакласні заходи та відкриті уроки, даючи тим самим відчути себе впевненіше. При умовному розподілі на групи необхідно враховувати й інтереси учнів.

У другої групи учнів середній рівень підготовки. Вони також потребують допомоги вчителя.

Третя – має порівняно високий рівень мовленнєвого розвитку.

Використання диференційованих завдань у різних ланках навчання дозволяє вирішувати наступні завдання: 1) забезпечити можливість їх поглиблення, систематизації та узагальнення знань і вмінь; 2) стимулювати розвиток пізнавальної самостійності школярів; 3) сприяти вирівнюванню знань і вмінь учнів.

Диференційовані завдання доцільно використовувати при вивченні нового матеріалу, при перевірці знань учнів, при закріпленні знань, при підготовці домашнього завдання.

Види уроків з української мови.

Уроки навчання грамоти у добукварний період повинні відповідати загальнодидактичним, лінгводидактичним та корекційним вимогам.

Загальнодидактичні включають в себе: