Сторінка
12

Позакласна дозвільна діяльність школярів-підлітків як фактор корекції аддиктивної поведінки

Профілактика не буде результативною, якщо підтримуватиме переважно інформаційний підхід. Вона має не інформувати, а навчати, і навчати не шаблонно, а пов’язуючи всі знання з досвідом і практикою, з реальним життям, з соціальною картиною дійсності, практично й реалістично, тобто соціально навчати. Соціальне навчання – це процес передачі соціальних знань та формування вмінь і навичок, що сприяє соціалізації. В антинаркотичній профілактиці соціальне навчання спрямоване на одержання підлітками ключових аспектів проблеми наркотизації, на формування вмінь аналізувати й осмислено сприймати віяння наркокультури, приймати виважені рішення й обирати найбільш безпечні моделі поведінки для себе, оволодіння позитивним досвідом і прагнення застосовувати його в житті; передбачає використання таких моделей антинаркотичної профілактики, як «когнітивної» та «життєвих навичок».

Відповідно до сутності й завдань соціального навчання тренінг з профілактики наркоманії має сприяти тому, щоб учасники набували певні систематизовані соціальні знання, уміння, навички, які доповнять стихійно отриманий соціальний досвід і забезпечать більш успішне освоєння соціальних норм, установок, цінностей, ролей. Реалізуючи тренінгову практику в профілактичній антинаркотичній діяльності, слід зважати на те, що:

процес соціального навчання має відбуватися із закріпленням, щоб набутий досвід і знання через певний час не були втрачені, а мотивація не перестала діяти;

результати соціального навчання будуть помітні не одразу, реакції відповіді та соціальні дії, зміни на особистісному плані суб’єктів соціально-педагогічної профілактики (підлітків) можуть проявитися набагато пізніше, як і зміни в соціальній поведінці. Перспектива соціального навчання потребує розмежування того, чого навчають і того, до чого прагнуть;

соціальне навчання не передбачає того, що індивід буде сліпо наслідувати ту модель соціальної поведінки, яка демонструється на тренінгу.Скоріше, він буде коректувати свої власні реакції відносно до моделі наслідування або буде виробляти реакції дії, що є синтезом поведінкових моделей, які він спостерігав, аналізував, наслідував у різних сферах взаємодії з соціумом, адаптуючи їх до себе, своїх внутрішніх установок, стереотипів, переконань;

соціальне навчання з проблем уживання наркотиків передбачає надання можливості учасникам практично випробувати власний і набутий на тренінгу досвід, реалізовувати свій потенціал і ресурси в діяльності щодо цієї проблеми;

ефективність соціального навчання залежить від співвідношення очікуваних результатів тренінгового навчання. Якщо очікування були реалізовані, то певною мірою успіх соціального навчання був забезпечений.

Рушійні сили соціального навчання на тренінгу – це власний досвід підлітків; досвід інших учасників; соціальне переконання; зворотній психологічний зв’язок; отримання порівняльної інформації зі спостережень за іншими.

У результаті проходження системи тренінгових занять учасники набувають вербальні та візуальні символічні уявлення про соціальну поведінку, яку можна в подальшому або проявляти, або не проявляти, або проявляти частково (це залежить від рівня сформованості мотиваційної сфери особистості).

Соціальне навчання вважається результативним тоді, коли засвоєна модель поведінки містить у собі явні переваги іншої полярної за своїми характеристиками моделі (відповідно до тренінгу з проблем уживання наркотиків це проявляється в тому, що відбувається альтернативний пошук тих моделей поводження, які спрямовані на ведення ЗСЖ і спільний аналіз його позитивних характеристик. Якщо тренер спільно з учасниками доводять одне одному, що ЗСЖ має чисельні переваги й надає неоціненні можливості для саморозвитку, то це може сформувати стійке переконання на користь певної моделі поведінки (вербальні й невербальні аргументи мають бути сильними). Важливу роль у цьому відіграє стимулювання активності й свідомої самодіяльності учасників тренінгового процесу відповідно до так званого партисипаторного підходу) («партисипаторний» від англ. participate – братии участь). Суть його в тому, щоб не пасивно споглядати, сприймати, поглинати інформацію, а бути дійсно учасником тренінгу, активним, умотивованим, суб’єктом діяльності, динамічною, ініціативною особистістю, яка охоче засвоює знання, аналізує, самостійно планує свої подальші дії, знаходить найкращі способи й форми поведінки для себе, основуючись на власному та набутому досвіді. Це важливо враховувати при проведенні тренінгу антинаркотичного спрямування, у процесі якого слід опиратися на такі характеристики активності суб’єкта соціального навчання: мобільність особистості, активна взаємодія, усвідомлюваність здійснюваних вчинків та дій, використання досвіду інших суб’єктів, творчий потенціал особистості, його установка (мотивація) на інноваційний пошук.

Відповідно до партисипаторного підходу тренінгова робота в напрямку профілактики наркоманії в підлітковому середовищі має бути побудована так, щоб спонукати суб’єкта до рефлексії, самоаналізу, представлення власної точки зору та особистого соціального досвіду, формування пріоритетних особистісних позицій, до особистісного зростання в усіх напрямках, що активізуватиме формування в суб’єкта ставлення до життя як до найвищої цінності, до спілкування й діяльності як до незамінних джерел задоволення, енергії, творчості, які мають утвердитись у свідомості підлітка як щось вище за штучно створювані відчуття «кайфу», викликані наркотичними засобами. Лише за таких умов ми можемо говорити про соціально-навчальний ефект тренінгової профілактичної роботи. Тренінгові заняття мають створити умови для:

цілеспрямованого, вільного, не ізольованого від реалій життя інформування підлітків про шкідливі наслідки вживання наркотиків, про чинники адиктивного ризику, їх виникнення й механізми впливу в соціальному середовищі;

оволодіння навичками аналізу своєї поведінки, розширення діапазону можливих варіантів поведінки людини у складних ситуаціях схиляння до вживання наркотиків, подолання стандартності поведінки в ситуації відмови шляхом навчання підлітка більш тонкої та багатої нюансами поведінки;

розвитку самосвідомості підлітка, почуття відповідальності за своє здоров’я та поведінку, яка впливає на це здоров’я, уміння чинити опір асоціальному впливу близького оточення, протистояти негативному впливу соціального середовища, з яким постійно так чи інакше взаємодіє підліток, впливу кіноіндустрії та ЗМІ, що часто популяризують, пропагують пріоритети наркофільної поведінки, уміння сказати «Ні» наркотикам, інформаційна й соціальна резистентність особистості);

в підлітків навичок аналізу й критичної оцінки інформації, що фокусуються на підвищенні в підлітка стійкості до негативних соціальних впливів завдяки ціннісним установкам спрямованості на ведення ЗСЖ.

Отже, тренінг з проблем підліткової наркозалежності сконцентровує увагу на соціальному навчанні молодих людей, що стає продуктом їх власної активної діяльності та інтенсивної взаємодії.