Сторінка
4
Такі сім'ї в психолого-педагогічній літературі ще мають назву "вулканічної сім'ї".
Аморальна сім'я. У ній батьки конфліктують не тільки один з одним, але і з нормами поведінки в цілому, із загальноприйнятим способом життя. Діти з таких родин мають потребу в симпатіях з боку інших, але завойовувати їх вони не вміють, найчастіше саме з них поповнюються ряди правопорушників. Ця сім'я характеризується відкиданням усяких моральних та етичних норм. Конфліктну та аморальну сім'ю об'єднує той факт, що положення в них дітей залежить від внутрішньо-сімейних стосунків, а виховний фактор набуває значення другорядного.
У таких сім'ях діти стають безпритульними, напівголодними, відстають у розвитку, стають жертвами наруги як з боку батьків, так і інших громадян того ж соціального прошарку. Робота соціального педагога з цими сім'ями повинна вестися у тісному контакті з правоохоронними органами, а також органами опіки й піклування.
Педагогічно неспроможна сім'я характеризується тим, що батьки мають низький рівень педагогічної культури. Вони свідомо налаштовують дітей проти вчителів, школи. Діти з таких родин найчастіше не сприйнятливі до педагогічного впливу вчителів, знаходяться на низькому освітньому і виховному рівні. У закладах освіти їх відносять до «важковиховуваних» або дітей «групи ризику». Така сім'я свідомо або мимоволі налаштовує дитину на непокору суспільним нормам та вимогам, на конфронтацію зі світом. Існує декілька різновидів сімей, такого типу:
сім’ї, де діти звільнені від будь-яких обов'язків перед сім'єю й виступають по відношенню до неї як споживачі. У них формується стійке прагнення за будь-яку ціну задовольнити свої бажання, відсутня звичка до самообмеження;
сім'ї з авторитарним стилем сімейного виховання, який виражається в надмірній опіці, обмеженій самостійності дітей, у вимозі батьків неухильного виконання їхніх розпоряджень. Часом ці вимоги набирають форми грубого придушення думки дитини, приниження її гідності, частих покарань. У них формуються такі негативні риси як брехливість, замкненість, жорстокість у відношенні до слабких, загравання перед сильними;
сім'ї з педагогічною пасивністю батьків, яка викликана надмірною зайнятістю на роботі. Свою любов до дітей батьки виражають дорогими подарунками, як компенсацією за відсутність уваги до дітей. Діти не отримають належної уваги, на цьому фоні може проявлятися негативна поведінка.
зовнішньо спокійна сім'я. У родині помітне відчуження подружжя, почуття їхньої незадоволеності. За "благополучним фасадом" приховуються їхні тривалі негативні почуття один до одного. Нерідко наступають приступи поганого настрою, туги, депресії. Подружжя мало розмовляє одне з одним. У таких сім'ях "неочікувано" для оточуючих виростають "важкі" діти;
сім'я-санаторій - характерний приклад сімейної дисгармонії, коли один з членів сім'ї або дитина примушує близьких усе більше і більше оточувати себе увагою;
сім'я – «третій-зайвий» - батьківство у ній сприймається як перешкода подружньому щастю. Процес виховання відбувається час від часу; у дітей виховується невпевненість у собі, розвивається комплекс неповноцінності.
сім'я- «маскарад» характеризується неузгодженістю життєвих цілей і планів подружжя, вимог та оцінок. Дитина прагне підлаштуватися під кожного з батьків і ще більше втрачає життєві орієнтири.
Асоціальна сім'я. Її члени мають негативну спрямованість до цінностей, ідей, інтересів суспільства. Зовні вони демонструють гармонію відносин, згуртованість. Діти, як правило, недоброзичливо відносяться до товаришів, принижують їх, скептично відносяться до інтересів навколишніх, до колективу; сприймають навички противоправної поведінки та поведінки з відхиленнями.
Різновидами таких сімей є:
Сім'я-театр - у ній створюються специфічний театралізований спосіб життя. Зберігається видимість благополуччя та близькості. Дітям часто дається "модне" виховання. Усе це призводить до послаблення самоконтролю та втрати зовнішньої дисципліни, знижує рівень життєвої захищеності дитини.
Сім'я з кумиром — у ній дитина єдине, що скріплює подружні стосунки. Піклування про дитину є єдиною силою, що здатна утримати подружжя від розриву стосунків. Бажання оберегти дитину від життєвих труднощів призводять до обмеження її самостійності.
Отже, саме ситуація в родині визначає ступінь розвитку і соціалізації дитини, її поведінку в різних видах діяльності. Неблагополучна сім'я характеризується низьким статусом у суспільстві, зниженими адаптативними можливостями, що значно послаблює виконання покладених на неї функцій.
Виділяють сім факторів, що впливають на функціональну систему сім'ї, і які визначаються як критерії сімейного неблагополуччя:
структурні дефекти сім'ї;
дефекти виховних позицій;
дефекти матеріально-побутового характеру;
дефекти соціально значущих особистісних якостей батьків;
дефекти соціально значущих особистісних якостей дітей;
дефекти подружніх взаємин;
дефекти стабільності шлюбу.
За даними критеріями соціальний педагог може визначити характер дисфунцій сім'ї. Саме це дасть можливість йому спрогнозувати й спланувати свою діяльність щодо подолання проблем і труднощів у процесі соціалізації дитини .
Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Якщо говорити про сімейні відносини, то головна відповідальність все ж покладається на батьків – адже саме вони роблять сім'ю функціональною або дисфункціональною, саме вони формують теплий і доброзичливий клімат в сім'ї і ставлення до дитини, яке впливає на її самооцінку, на її здатність долати невдачі як всередині, так і поза сім'єю. Розглянемо, які ролі зазвичай програмуються в дисфункціональній родині.
Перш за все, потрібно підкреслити, що в дисфункциональній родині існує не однакова любов батьків до дітей. Відношення до дітей варіативне, є улюбленці, є аутсайдери. В залежності від цього, дитина або приймає роль, приписувану йому батьками, або займає в цій складній системі відносин не зайняту ще нішу. Кожен з подружжя також бере на себе певну роль, відповідно до якої діє багато років, якщо не все життя. Найбільш поширені ролі, які беруть на себе діти і батьки наступні:
Батькова принцеса або мамин синочок. Хоча на перший погляд, ця роль здається невинною, в результаті вона приносить шкоду дитині і робить її вразливою у майбутньому. У багатьох сім'ях, де практикується така модель поведінки, дитина протиставляється іншим дітям, їй більше дозволяється і більше пробачається. Ця прихована функція накладає певний відбиток на дитину: звикаючи бути залежною від більш сильного і бути використовуваним ним, в майбутньому вона має велику ймовірність стати жертвою емоційного або фізичного насильства.