Сторінка
4
Казки відіграють велику роль в плані гармонійного розвитку особистості. Сильні сторони особистості дитини якби підтягують слабкі, піднімаючи їх на більш високі рівні, змушуючи всю складну систему - людську особистість - функціонувати більш гармонійно і цілісно. Моральні уявлення і думки людей не завжди відповідають їхнім моральним почуттям і вчинкам. Тому недостатньо тільки знати, розуміти «головою», що таке бути моральним, а також лише висловлюватися на користь моральних вчинків, треба виховувати себе і свою дитину так, щоб хотіти і вміти ним бути, а це вже галузь почуттів, переживань, емоцій.
Казки допомагають розвинути в дитині чуйність, доброту, роблять контрольованим і цілеспрямованим емоційно – моральний розвиток дитини. Чому саме казки? Та тому, що мистецтво, література – багатюще джерело і стимул почуттів, переживань і саме вищих почуттів, специфічно людських (моральних, інтелектуальних, естетичних). Казка для дитини – це не просто вигадка, фантазія, це особлива реальність, реальність світу почуттів. Казка розсовує для дитини рамки звичайного життя, тільки в казковій формі учні початкових класів стикаються з такими складними явищами і почуттями, як життя і смерть, любов і ненависть, гнів і співчуття, зрада і підступність тощо. Форма зображення цих явищ особлива, казкова, доступна розумінню дитини, а висота проявів, моральний сенс, залишаються справжніми, «дорослими».
Тому ті уроки, які дає казка, - це уроки на все життя і для маленьких, і для дорослих. Для дітей це ні з чим не порівняні уроки моральності, для дорослих це уроки, в яких казка виявляє своє, часом несподіване – вплив на дитину.
Слухаючи казки, діти глибоко співчувають персонажам, у них з'являється внутрішній імпульс до сприяння, до допомоги, до захисту, але ці емоції швидко гаснуть, бо немає умов для їх реалізації. Дуже важливо створити умови, поле активної діяльності, в якому знайшли б своє застосування почуття дитини, випробувані їм під час читання художньої літератури, щоб малюк міг сприяти, співчувати реально.
Дитина, вихована на народній казці, відчуває міру, яку уяву не повинно переходити в мистецтві, і разом з тим у дітей починає складатися реалістичні критерії естетичних оцінок.
У казці, особливо в чарівній, багато дозволено. Дійові особи можуть потрапляти у надзвичайні положення, тварини і навіть неживі предмети говорять і діють, як люди, роблять всілякі витівки. Але всі ці уявні обставини потрібні лише для того, щоб предмети виявили свої справжні, характерні для них властивості. Якщо типові властивості предметів і характер наданих з ними дій порушуються, дитина заявляє, що казка неправильна, що так не буває. Тут відкривається та сторона естетичного сприйняття, яка має важливе значення для розвитку пізнавальної діяльності дитини, оскільки художній твір не тільки знайомить його з новими явищами, розширює коло його уявлень, але і дозволяє йому виділити істотне, характерне в предметі.
Свого часу С.Я. Маршак писав: «Якщо в книзі є чітка незакінчена фабула, якщо автор не байдужий реєстратор подій, а прихильник одних своїх героїв і противник інших, якщо в книзі є ритмічний рух, а не суха, розумова послідовність, якщо висновок з книги не безкоштовний додаток, а природний наслідок усього ходу фактів, та ще до всього цього книгу можна розіграти, як п'єсу, або перетворити в нескінченну епопею, придумуючи до неї нові й нові продовження, то це значить, що книга написана на справжньому дитячому мовою».
Що приваблює дитину у казці?
Як справедливо вказує О.М. Леонтьєв (1972), «для правильного розуміння тих чи інших приватних психічних процесів необхідно враховувати характер мотивів, які спонукають дитину діяти, то, заради чого він робить дану операцію». Ці питання дуже мало висвітлені в традиційній психології. З точки зору, наприклад, психоаналітиків, інтерес дитини до казки обумовлений темними, асоціальними потягами, які через заборону дорослих не можуть виявитися в реальному житті і тому шукають собі задоволення в світі фантастичних побудов. К. Бюлер вважає, «що в казці дитину приваблює спрага незвичайного, неприродного, примітивне прагнення до сенсації і диву».
Такого роду теорії знаходяться в протиріччі з дійсністю. Величезний вплив правильно організованого естетичного сприйняття на духовний розвиток дитини полягає в тому, що це сприйняття не тільки приводить до придбання окремих знань і вмінь, до формування окремих психічних процесів, але й змінює загальне ставлення до дійсності, сприяє виникненню нових, більш високих мотивів діяльності дитини .
Нові мотиви діяльності, що формуються в загальному ході розвитку дитини в результаті його виховання, вперше роблять можливим справжнє розуміння художніх творів, проникнення в їх ідейний зміст. У свою чергу, сприйняття художнього твору впливає на подальший розвиток цих мотивів. Звичайно, маленьку дитину захоплює барвистість описів або забавності зовнішніх положень, в які потрапляють дійові особи, але вже дуже рано його починає займати також внутрішня, змістова, сторона розповіді.
Художній твір захоплює молодшого школяра не тільки зовнішньою стороною, а й внутрішнім, смисловим, змістом.
Якщо молодші діти недостатньо усвідомлюють мотиви свого ставлення до персонажа і просто заявляють, що той добрий, а цей поганий, то старші діти вже аргументують свої оцінки, вказуючи і на суспільне значення того чи іншого вчинку.
Тут вже свідома оцінка не тільки зовнішніх вчинків, але і внутрішніх якостей людини, оцінка, яка виходить із високих соціально значущих мотивів.
Для усвідомлення чого – небудь дитині необхідно діяти у відношенні пізнаваного предмета. Для того, щоб познайомитися з предметом, маленька дитина має взяти його в руки, повозитися з ним, засунути його в рот.
Гра і слухання казки створюють сприятливі умови для виникнення і розвитку внутрішньої діяльності уяви дитини. Тут є як би перехідні форми від реального, фактичної роботи з предметом для роздумів про нього. Коли дитина починає опановувати цією формою діяльності, перед його пізнанням відкриваються нові можливості. Він може осмислити й пережити ряд подій, в яких не брав безпосередньої участі, але за якими стежив за художнім розповіді. Інші положення, які не доходять до свідомості дитини, будучи піднесені йому в сухій і розумової формі, розуміються їм і глибоко його чіпають, коли вони втілюються в художній образ. Моральний сенс вчинку, якщо він виражений не у формі абстрактного міркування, а у формі реальних, конкретних дій, стає дуже рано доступним дитині. «Виховне значення творів мистецтва, - як справедливо відзначає Б.М. Теплов, - у тому перш за все і полягає, що вони дають можливість увійти «всередину життя», пережити шматок життя, відображеної в світі певного світогляду. І найважливіше, що в процесі цього переживання створюються певні відносини і моральні оцінки, мають незрівнянно велику примусову силу, ніж оцінки, просто повідомляються та засвоюються.
Аналіз текстів, представлених у програмах та підручниках із читання в початковій школі