Сторінка
1

Корекція заїкання у дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами

Під заїканням розуміють такий розлад темпу і ритму мовлення, що супроводжується виникненням спазм судоми у м'язах, які беруть участь в акті мови. Заїкання є одним із досить складних і стійких мовленнєвих розладів. Незважаючи на те, що багато аспектів цієї проблеми розробляються давно, вона і на сьогодні залишається досить актуальною.

Оскільки мова здійснюється взаємодією таких функцій як дихання, голосоутворення та артикуляція, то спазм може з'явитись переважно в якому-небудь одному відділі мовного апарату або частіше, судома охоплює всі м’язи, які беруть участь у відтворенні.

У більшості випадків заїкання виникає у дитячому віці (від 2 до 5 років), коли дитина починає розмовляти цілими фразами. Серед хлопчиків заїкання зустрічається приблизно у 4 рази частіше, ніж серед дівчаток. Виникненню цього захворювання сприяє усе, що може послабити фізичний і нервовий стан дітей, травмувати їх психіку.

Протягом багатовікової історії вивчення та лікування заїкання дослідники висловлювали різні погляди щодо сутності цього порушення мовлення, його етіології, методів і прийомів лікування дітей і дорослих, які заїкаються. Навіть у наші дні деякі дослідники та фахівці-практики не можуть дійти спільного висновку з приводу того, чи є заїкання хворобою або лише недоліком мовлення, чи необхідно його “лікувати” або “усувати”, де доцільніше лікувати тих, хто заїкається, — в медичних закладах або в логопедичних кабінетах системи освіти.

Більшість фахівців у галузі корекційної педагогіки висловлюють думку про необхідність комплексного вивчення та подолання цього мовленнєвого порушення.

Водночас окремі питання залишились недостатньо дослідженими або недослідженими взагалі.

Цим пояснюється важливість і актуальність теоретичних досліджень та аналізу практики корекції заїкання у дітей старшого шкільного віку.

Мета дослідження полягає в аналізі існуючих методик корекції заїкання засобами педагогічної реабілітації.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

- провести аналіз механізмів і причин синдрому заїкання;

- розглянути основні підходи до корекції заїкання дітей старшого дошкільного віку;

- проаналізувати особливості корекції заїкання у дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами;

- охарактеризувати види терапій, що можуть застосовуватися при корекції заїкання в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами;

- розробити вправи для корекції заїкання в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами тощо.

Об’єктом дослідження є корекційно-реабілітаційна робота, спрямована на подолання заїкання в дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження — методика використання системи заходів педагогічної реабілітації як засобу корекційного впливу на заїкання в дітей старшого дошкільного віку.

В роботі використовувалися теоретичні та практичні методи наукового дослідження: вивчення й аналіз медико-фізіологічної та психолого-педагогічної літератури в розрізі досліджуваної проблеми; аналіз методичних розробок, методичних посібників, вивчення результатів існуючих досліджень тощо.

Аналіз механізмів і причин синдрому заїкання

Проблема виникнення і нейро-фізіологічних механізмів синдрому заїкання дотепер залишається невирішеною. Актуальність дослідження цієї проблеми визначається необхідністю розробки адекватних методів терапії і корекції, оскільки існуючі в цей час підходи до лікування заїкання часто не приводять до повного лікування. Серед основних факторів ризику розвитку заїкання найбільше часто називають спадковість, раннє мозкове ушкодження і порушення емоційно-вольової сфери.

Більшість дослідників заїкання відзначають складний системний характер цього захворювання, виникнення якого пов'язано як з біологічними, так і з психологічними, а можливо, і соціальними причинами. В спеціальній літературі можна зустріти припущення про зв'язок синдрому заїкання з порушенням мозкових механізмів моторного контролю мови на рівні кори лівої півкулі. Іншою відмітною ознакою синдрому заїкання є переважна схильність до нього хлопчиків, що вказує на роль статевих гормонів у розвитку цього захворювання. Дійсно, важливу роль в реакції організму на стресову ситуацію грають наднирники і ті ж структури в дитячому віці до статевого дозрівання секретують статеві гормони. В той же час під контролем гормонів андрогенів активується зростання гортані, подовження голосових складок.

Наявність сімейного заїкання, очевидно, вказує не стільки на генетичне спадкування цього захворювання (в спеціальній літературі відсутні подібні дані), скільки на спадкову схильність до розладів центрів регуляції вегетативної системи. Комплексні дослідження дітей із заїкуватістю показують, що істотними передумовами виникнення заїкання є спадкова дефіцитарність вегетативної нервової системи і дисфункція гіпоталамо-стовбурних відділів мозку, що розвиваються як наслідок родових ускладнень.

Провідною причиною виникнення заїкання є дія стресогенних факторів, які через особливості розвитку симпатоадреналової і гормональної систем найбільш небезпечні для хлопчиків у віці від 2 до 5 років. Саме дисфункція гіпоталамо-гіпофізарно-надниркового комплексу, що підсилюється під впливом стресу, може обумовити розвиток синдрому заїкання.

Часто симптоми заїкання, безпосередньо обумовлені дією несприятливих факторів на ранніх етапах онтогенезу, компенсовані з часом у чинність пластичності мозку, що розвивається. Дійсно, порівняння даних комплексних обстежень дітей показує, що електроенцефалографічні і нейропсихологічні ознаки зміни функціонального стану мозку на рівні глибинних структур і кори, пов'язані з порушенням кровообігу в задніх, переважно лівосторонніх, відділах, яскраво виявляються в старшому дошкільному віці. При цьому неврологічна симптоматика, що характеризує стан нижчележачих (стовбурних) відділів нервової системи, менш підданих пластичним перебудовам, зберігається.

Поряд з цим інші симптоми, пов'язані з дисфункцією вищих центрів вегетативної регуляції на рівні діенцефальних відділів мозку, підсилюються і найбільше чітко виявляються в дорослих .

Серед причин, що безпосередньо призводять до заїкання, на першому місці є психічні травми. За характером дії вони можуть бути гострими, тобто понадсильними, і важко переносяться нервовою системою дитини; на них діти відповідають шоковими реакціями де є заїкання одним із компонентів. Також травми бувають хронічними, тобто які діють тривалий час і призводять до перенапруження основних нервових процесів, зриву вищої нервової діяльності. Як правило, у таких випадках заїкання розвивається поступово і з початку несе непостійний характер, зменшуючись чи навіть повністю зникаючи, або збільшуючись під впливом соматичних захворювань, нервових переживань та ін.

Шкідливий вплив на нервову систему та фізичний стан дитини старшого дошкільного віку з розумовими вадами виявляє несприятливо минула вагітність, тяжкі пологи, часті захворювання або травми головного мозку в ранньому дитинстві. Вони викликають у деяких випадках недостатність нервових механізмів, які регулюють мовну діяльність. Цей недолік звичайно компенсується, проте у несприятливих умовах (страх, переляк та ін.) він може виявлятися, сприяючи розвитку заїкання. Необхідно також враховувати роль спадкової схильності, яка є передачею нащадкам певної слабкості мовної функції. Заїкання може також розвиватися у дитини під час спілкування з тими, хто заїкаються у результаті пасивного подразнення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: