Сторінка
3

Легалізації коштів через систему страхування

Необхідно зауважити, що на сьогодні не обов’язково вводити дуже високий рейтин­говий поріг для перестрахувиків-нерезидентів. Досить його просто встановити на рівні, визначеному фахівцями як „інвестиційний рейтинг”. У цьому випадку українські компанії продовжуватимуть працювати на „безподатковій основі” як з ведучими російсь­кими перестраховиками, так і, наприклад, з польськими компаніями. Головне на сьогодні – виявити сумнівні компанії, імовірність відмивання через які „брудних” грошей найбіль­ша. Тому, на нашу думку, введення податку на перестрахування і рейтингування пере­стра­ховиків конче необхідно. Головне, щоб ця за своєю суттю гарна ідея не звузила ринок реального страхування.

Здійснений аналіз ролі механізму страхування і перестрахування в легалізації коштів, дозволяє сформулювати такі висновки:

1. На страховому ринку України сьогодні залишаються поширеними операції „псевдо­страхування” і „псевдоперестрахування”. Це визначається не тільки тим, що певні стра­хо­вики працюють несумлінно, а і тим, що в Україні не створені макроекономічні умови для позитивних змін у страховій сфері, відсутні надійні інвестиційні інструменти і держ­гарантії під інвестпроекти, що не дозволяє вигідно розміщувати кошти в межах країни. На нашу думку, велику проблему створює і недокапіталізація страхових компаній та недосконалість контролю за їх діяльністю з боку держави.

2. Залишається дуже малою частка ліквідних активів страховиків. За законом, статут­ний фонд можна „роздути” цінними паперами чи нерухомістю (часто переоціненою), але це не ліквідні активи, і особливо для ринку довгострокового страхування життя вони не годяться. На жаль, новий закон про страхування не підтримав ідею максимальної ліквід­ності капіталу страхових компаній. З огляду на реальні потреби, величина статутних фондів страховиків повинна бути не менш 2–3 млн євро.

Зміна сформованої ситуації можлива шляхом посилення процесів концентрації і цент­ралізації на вітчизняному страховому ринку. Очікується значне підвищення фінансових можливостей вітчизняних страховиків у зв’язку з інтеграційними процесами, що наміти­лися, на страховому ринку України.

3. Для визначення „реального обличчя” страхової компанії необхідно переглянути традиції ранжирування страховиків. Сьогодні прийнято виявляти їх рейтинг за розміром зібраних за рік премій або за величиною сукупних активів на визначену дату. Однак ці методи неодноразово і небезпідставно критикувалися, тому що вони не дозволяють: а) розрізняти кептивні компанії, що орієнтуються на обслуговування окремих клієнтів, і універсальних страховиків, які активно працюють на відкритому страховому ринку; б) виявляти компанії, які передають всі зібрані внески далі в перестрахування.

На нашу думку, повноцінно оцінити „якість” страхової компанії як споживачам стра­хової послуги, так і контролюючим органам можна тільки шляхом впровадження рей­тингової оцінки, що визначалася б як з погляду фінансових (страховими внесками, зібра­ними компанією за рік по всіх класах бізнесу з прямого страхування і перестраху­вання; власними коштами; ліквідними активами, що відповідають страховим резервам компанії з класичних видів страхування), так і об’ємних характеристик (кількістю класів бізнесу, в яких компанією укладено значну кількість договорів; залежністю компанії від окремих клієнтів; кількістю реально діючих філій).

У протилежному випадку в Україні перестрахування, що є гарантією компенсації збитків для клієнта, широко використовуватиметься для відтоку коштів за кордон в офшорні зони.

Література:

1. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець, д-р. екон. наук, проф. – К.: КНЕУ, 1999. – 528 с.

2. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. Монографія. – К.: Знання, КОО, 1998. – 374 с.

3. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків. – Тернопіль: Екон. думка: Карт-бланш, 2002. – 570 с.

4. Шахов В.В. Страхование. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 311 с.

5. Страховое дело / Под ред. Л.И. Рейтмана. – М., 1992. – 524 с.

6. Орланюк-Малицкая Л.А. Платежеспособность страховой организации. – М.: Анкил, 1994. – 152 с.

7. Гpиценко А. Еволюція вартості // Економіка України. – 2001. – № 4. – С. 45–55.