Сторінка
1

Власні кошти банку в системі його ресурсної бази

Постановка завдання. Для здійснення діяльності в умовах ринку будь-якому комерцій­ному підприємству необхідні ресурси. Стосовно їх акумулювання воно як позичальник вступає в економічні відносини з іншими суб’єктами, які господарюють, і приватними особами – як кредиторами. Акумульовані ресурси становлять ресурсну базу даного під­при­ємства.

Комерційні банки, виступаючи комерційними підприємствами особливого роду, фор­мують свою ресурсну базу із вільних коштів (оборотних ресурсів) держави, юридичних і фізич­них осіб для подальшого їх розміщення з метою отримання доходу.

У літературі, присвяченій цій темі, існує певне нерозуміння сутності цього поняття.

Л.Г. Батракова називає ресурсною базою банку його кредитні ресурси – залучені і позичені кошти. Не можна погодитися з виключенням Л.Г. Батраковою зі складу ресур­сної бази банку власних його коштів, що за своїм економічним змістом цілком відпові­дають принципам формування ресурсів банку. Дійсно, акціонер банку є, по суті, його кредитором, він довіряє банку деяку суму вільних коштів в обмін на частку участі в бан­ківському бізнесі, виражену в паях чи акціях. Власні кошти (капітал) банку відріз­няються у зв’язку з цим від залучених і позичених коштів своєю стійкістю.

Відмінності між залученими і позиченими коштами істотні: в першому випадку ініціа­тива залучення засобів належить майбутнім кредиторам банку, а в другому – самому банку (боргові зобов’язання). Крім того, залучені і позичені кошти відрізняються за ре­жи­мом надання коштів: міжбанківський кредит (МБК) надається одним банком іншому на підставі укладеної між ними генеральної угоди в межах установленого ліміту, а кредити іншим юридичним особам видаються банком від випадку до випадку і кожного разу питання про надання кредиту розглядається окремо. Винятком є надання кредитної лінії найбільш надійним кредитопозичальникам банку. Кредити юридичним особам видаються з метою одержання доходу, а МБК залучаються для підтримки певного рівня ліквідності.

Ототожнення ресурсної бази банку з пасивами його балансу не допустимо. Очевидно, що пасиви балансу не дорівнюють банківським ресурсам. Наприклад, при розрахунку власних коштів (капіталу) банку як частини ресурсів з них віднімаються суми вкладень у діяльність інших юридичних осіб, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів, простроченої дебіторської заборгованості.

Структура ресурсної бази банку має принципову відмінність від аналогічної структури українських підприємств. Суть розходжень полягає в тому, що власний капітал банку складає меншу частину всіх його коштів, а зобов’язання – найбільшу. В української фір­ми спостерігається зворотна пропорція власного і позикового капіталу. Причина цього – особлива роль банку в економіці як фінансового посередника, його виняткове пра­во прийняття внесків юридичних і фізичних осіб, унаслідок чого банк не може функ­ціонувати переважно на основі своїх власних коштів. Саме зобов’язання банку, залишки на поточних і інших рахунках клієнтів забезпечують комерційний банк оборотним капі­талом.

У зв’язку з цим банк може дотримуватися однієї з двох стратегій підтримки опти­мального співвідношення власного і позикового капіталу:

– орієнтація на фіксовану рентабельність і максимальну ліквідність;

– орієнтація на максимальну рентабельність і фіксовану ліквідність.

Сучасні українські банки найчастіше вибирають другу стратегію – прагнуть до максимальної рентабельності при певному рівні ліквідності. Це виправдано, оскільки прибутковість банківського бізнесу в Україні коливається в широких межах, змушуючи управлінський персонал банку приділяти проблемі прибутковості значну увагу. Проб­лема ліквідності проявляється не настільки гостро, однак у певний момент стає вузловою, тому що банки найчастіше занижують необхідний рівень ліквідності. Ми вважаємо, що в процесі подальшого розвитку української банківської системи банки повинні поступово переходити до першої стратегії – досягненню максимальної ліквідності при фіксованому рівні рентабельності.

Але для того, щоб випускати платіжні засоби і здійснювати за рахунок їх кредитування підприємств, банк повинен мати ресурси. Тут перетинаються такі найважливіші функції банків, як заміщення готівки; скорочення витрат обігу; акумулювання вільних коштів; перерозподільна (кредитування).

Більшість сучасних теорій пояснює існування банків тим, що вони доповнюють недос­коналість фінансової системи – розділяють крупні цінні папери (номінал яких значно пере­вищує можливості інвестування більшості населення) на менші номінали у вигляді вкладів, доступних мільйонам.

Викладення основного матеріалу. Опис системи ”Банк” виходить далеко за межі даного дослідження.

Для стійкості будь-якої динамічної системи їй необхідний надійний фундамент – яка-небудь підсистема чи група підсистем – як основа всієї системи. Основою функціонування банку як комерційної фірми є здійснення ним активних операцій, для проведення яких комерційний банк акумулює вільні кошти суспільства. Таким чином, очевидно, в рамках цього дослідження базовими для системи ”Банк” є дві підсистеми – ”Активи” і ”Ресурсна база” (рис.1).