Сторінка
6
Тема 8. Виготовлення інструментів - 4/32 год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення дерев’яних карбів. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 9. Виготовлення інструментів - 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення металевих молотків. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 10. Виконання комплексних практичних робіт - 57 год.
Тема 11. Заключне заняття - 2 год.
Підведення підсумків роботи за рік. Рекомендації на літній період. Підготовка до проведення виставки.
9-й клас
Тема 1. Вступне заняття - 2 год.
Тема 2. Орнаментальне карбування - 4/24 год.
Ознайомлення з технікою виконання орнаментального карбування. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 3. Просічне карбування - 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виконання просічного карбування. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 4. Карбування надрізуванням - 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виконання карбування надрізуванням. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 5. Карбування на матриці - 4/16 год.
Ознайомлення з технікою виконання карбувальних робіт на матриці. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 6. Поняття про карбування об'ємних скульптур - 2/8 год.
Ознайомлення з технікою виконання. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 7. Виконання комплексних практичних робіт - 65 год.
Тема 8. Заключне заняття - 2 год.
Підведення підсумків роботи за рік. Рекомендації на літній період. Підготовка до проведення виставки.
Ми ще раз наголошуємо, що ця програма є орієнтовною. Вчитель трудового навчання, керівник гуртка художньої обробки металів зможе її переробити, адаптувавши до своїх умов та використавши ті елементи, які можливо реалізувати в конкретній ситуації.
Інструменти для карбування
Основною проблемою реалізації техніки карбування в школах є відсутність інструменту. Але його можна виготовити в умовах шкільних майстерень, пропонуючи як об’єкти праці при вивченні слюсарної обробки металів. На теперішній час, коли в майстернях є певні проблеми з матеріально-технічним забезпеченням, більшість карбів школярі будуть виготовляти самостійно, під керівництвом вчителя трудового навчання Тому потрібно пам’ятати, що для карбів можна використовувати високовуглецеву інструментальну сталь, а в умовах школи найкращою для цього випадку є сталь - У8А, У10А.
Ми проаналізували багато можливостей виготовлення інструментів-карбів в умовах майстерні, і пропонуємо наступну технологію. Щоб сталь стала м’якшою її потрібно відпустити, тобто нагріти до температури 500-600оС, а потім повільно охолодити. Потім слюсарною пилкою чи на токарному верстаті відрізати заготовку довжиною 120-180мм. Щоб робочій частині карбу надати необхідної форми, заготовку обробляють спочатку на шліфувальному крузі чи напилком (в цьому випадку заготовку закріплюють в лещатах), а потім доробляють надфілями, обробляють шліфпапером, полірують на войлочному крузі і пастою ГОІ. Потім карб загартовують. Для цього його робочу частину нагрівають до яскраво-червоного кольору (біля 600 оС) і опускають у воду чи масло (в залежності від марки сталі). Але загартований карб стає крихким і при роботі може кришитися. Щоб цього не сталося, роблять відпуск. Робочу частину карба полірують до блиску і нагрівають знову до температури 200-250оС. Коли на блискучій частині появиться жовтий колір, нагрівання закінчують і карбу дають можливість охолонути.
Верхню частину карбу, по якій б’ють молотком, не загартовують. Це робиться для того, щоб карб при роботі не пружинив, а молоток не відскакував. Карб з негладкою поверхнею бою, який може служити для надання певному місцю карбованої поверхні матового (шорсткого) вигляду виготовляють так. Перед тим, як інструмент загартувати, на його робочу поверхню кладуть напилок з необхідною насічкою і б’ють по напилку важким молотком. Слід від напилка залишається на карбі. Після цього карб гартують.
А зараз детальніше подамо варіант виготовлення інструментів-карбів для занять металопластикою, що мають різну форму бойової частини й одну спільну ручку.
Технологія виготовлення цих карбів-давильників в умовах шкільної майстерні нескладна. Для їх виготовлення знадобляться: токарний і заточний верстати, слюсарні лещата, напилки, молоток, наждачний папір, муфельна піч, сталевий прут довжиною 60 мм і діаметром 6 мм і сталевий прут діаметром 20-25 мм, дерев'яний брус довжиною 18-20 см і перерізом 2,5 х 2,5 см з деревини твердої породи (клен, дуб, бук, береза), шматок алюмінієвого дроту для заклепок довжиною 35 мм і діаметром 3-4 мм.
Виготовлення карба-давильника відбувається в такій послідовності:
1. Виготовлення дерев'яної ручки
Довжина ручки дорівнює 18-20 см, її діаметр - 20-25 мм. Після виготовлення ручки її обробляють таким чином: з того боку, на який буде надіватися металева втулка (2), знімають шар деревини до діаметра 16 - 18 мм на довжину 20 мм, інший торець округлюють і ручку після ретельної обробки наждачним папером вкривають лаком.
2. Виготовлення металевої втулки
Із сталевого прута діаметром 20-25 мм на токарному верстаті знімають шар металу до діаметра 19-24 мм на довжину 30 мм. Свердлом діаметром 16 мм свердлять втулку на глибину 20 - 25 мм, після чого її відрізають, торцюють і нарізають в ній різьбу М6, а також роблять отвір для заклепки діаметром 3 (4) мм.
3. Виготовлення змінних карбів
Для полегшення обробки сталевого прута, арматури або дюбеля треба провести термічну обробку заготовки - відпускання металу, яке полягає в тому, що метал спочатку нагрівають у муфельній печі до температури 500-600 0С, а потім повільно охолоджують його на повітрі, що робить метал м'яким і податливим для подальшої На токарному верстаті знімають шар металу до потрібного розміру. Наприклад, штихель роблять довжиною 60 мм, з одного боку, проточують до діаметра 6 мм на довжину 8 мм, а потім обробляють заготовку до діаметра 4 мм, знімають її і продовжують обробку на заточному верстаті або обпилюють напилком, закріпивши заготовку в слюсарних лещатах, поки робоча частина не матиме плавного переходу до діаметра 1 мм на кінцікарба. Потрібну форму карбові придають молотком. Бойова частина чекана повинна мати гладку робочу поверхню. Досягти цього можна, обробивши її надфілями, відполірувавши дрібним наждачним папером і відшліфувавши пастою ГОІ на повстяному кругу.
Таким карбом, якщо не зробити термічної обробки (загартування), не можна буде довго користуватися, бо він швидко стане непридатним до роботи. Щоб загартувати карб, його нагрівають у муфельній печі до температури близької до 800 °С до виникнення на поверхні металу яскраво-червоного кольору, а потім різко охолоджують, зануривши інструмент у воду або масло. Діаметр карба-давильника у частині, де нарізана різьба, невеликий, а метал після загартування хоч і став твердим, став також і дуже ламким. Отож, щоб інструмент під час роботи не зламався і не був крихким, його знову нагрівають у муфельній печі до температури 200-220 °С, до виникнення на поверхні металу яскраво-жовтого кольору і повільно охолоджують на повітрі. Під час термічної обробки на поверхні заготовки може утворитися окалина, тому після її охолодження бойову частину карба ще раз ретельно відполіровують.