Сторінка
14

Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ

Для підвищення соціальної активності студентської молоді експерти з соціальної педагогіки рекомендують наступне:

1) стимулювання інтересу, демонстрація значущості і цінності знань (30,2%);

2) допомога у працевлаштуванні, надання робочих місць і пільгових умов (41,1%);

3) залучення до участі в громадських об’єднаннях і різних політичних заходах (46,9%).

Менше число рекомендацій експертів направлено на застосування заходів адміністративного характеру, забезпечення доступності освіти (20%); формування трудових навичок у процесі навчання (25%); інформування студентів про можливості участі в суспільно-політичній діяльності (26,5%).

Ми вважаємо, що процес формування соціальної активності особистості студента університету буде здійснюватися з більшою ефективністю, якщо:

актуалізовані ситуації відповідальної поведінки студентської молоді;

здійснено соціально-рольове збагачення індивідуальної життєдіяльності особистості;

посилена емпатична спрямованість освітнього процесу.

Основними проблемами управління формуванням соціальної активності студентської молоді в даний час є: відсутність необхідних економічних, соціальних, соціокультурних, правових та організаційних умов, неефективність діяльності суб’єктів управління, слабка інформованість студентів про можливості самореалізації та участі в житті суспільства.

Також найбільш перешкоджають формуванню соціальній активності наступні причини: невіра в суспільні ідеали і байдужість суспільства старших вікових груп до проблем молоді, недовіра органам влади і індиферентність самої студентської молоді. А «друзі, однолітки, однокурсники» і «сім’я, родичі», слабо впливають на соціальну активність студентської молоді.

Тому, особливо важливо для розвитку соціальної активності студентів, включення їх в суспільно значиму діяльність і перехід від методів впливу до методів співпраці та методам саморозвитку, спонукає їх самоосвітню активність, що включають студентів в самовиховання. При цьому студенти повинні освоювати різні форми соціокультурної діяльності, а потім реалізувати відомі їм форми, вносити інновації, розробляти нові форми соціальної активності.

Ефективному розвитку соціальної активності сприяє залучення студентів у бесіди і організація диспутів. Також адміністрація вузу повинна підтримувати студентів, які самостійно створюють соціальні проекти.

Колективне доброзичливе обговорення результатів індивідуально виконаних робіт стимулює формування у студентів адекватної самооцінки і активізує потребу в соціальному розвитку. Виникненню і закріпленню позитивних емоцій щодо соціально значущої діяльності сприяє загальний морально-психологічний клімат у колективі, обгрунтування викладачем необхідності для соціального розвитку виконуваних доручень та усвідомлення студентами їх особистої значущості.

Технологія розвитку соціальної активності студентів у виховному середовищі вузу включає 3 етапи: адаптаційний, змістовний, інтеграційний. Кожен етап розвитку соціальної активності представлений масовими, груповими та індивідуальними формами діяльності, це важливо, так як в процесі діяльності необхідно розвивати як уміння роботи в колективі, так і індивідуальну технологію діяльності кожного студента.

Реалізація технології розвитку соціальної активності студентів у виховній системі вузу включає: активізацію науково-дослідницької, методичної, практичної соціально-орієнтованої діяльності студентів; переведення студента в позицію суб’єкта соціально орієнтованої діяльності; підвищення рівня сформованості умінь, що відповідають різним компонентам соціальної активності і професійно значущих якостей студентів; самореалізацію студентів в соціально орієнтованій діяльності.

Розвитку емпатійності, відповідальності та самостійності сприяють заході, спрямовані на реалізацію соціально значимої діяльності: збір грошей, речей та консервів з метою благодійної акції на допомогу малозабезпеченим сім’ям, дітям-сиротам, пропаганда здорового способу життя, оформлення стендів про боротьбу зі СНІДом та шкідливими звичками і ін Розвитку творчого потенціалу та рефлексії сприяють участь у всередині вузівських заходах, постановка тематичних вечорів. Розвитку ініціативи, фантазії, активності студента сприяють режисерські ігри. Взагалі у розвитку соціальної активності студента велику роль відіграють ділові ігри.

Ділові ігри як інноваційна технологія навчання є дієвим механізмом, здатним одночасно вирішити не тільки завдання виховання, але і дидактичні завдання навчального предмета. А саме: формування пізнавальних і професійних мотивів та інтересів фахівців; соціальної активності та компетентності; виховання системності і стратегічності мислення; відповідального ставлення до вирішення навчальних і професійних проблем; володіння методами моделювання.

Ділові ігри, в широкому сенсі цього поняття, є засобом моделювання різноманітних умов професійної діяльності методом пошуку нових способів її виконання. Ділові ігри імітують різні аспекти активності людини і його соціальної взаємодії. Ігри є методом ефективного навчання у вузі, оскільки знімають суперечності між абстрактним характером будь-якого навчального предмета і реальним характером майбутньої професійної діяльності учнів.

Існує багато назв і різновидів ділових ігор, які можуть відрізнятися методикою проведення і поставленими освітніми цілями. А саме: дидактичні і управлінські ігри, рольові ігри, проблемно-орієнтовані, організаційно-діяльні ігри.

Дидактичні ділові ігри являють собою цілісну педагогічну систему, що складається з цільового, змістовного, організаційно-методичного та результативно-оцінного компонентів. В якості головної мети даної інноваційного навчального технології є формування соціальної активності, компетентності та конкурентоспроможності особистості майбутнього фахівця через використання технології ділових ігор в процесі навчання у вузі.

У результаті впровадження в процес навчання ділових ігор як інноваційної технології, відбувається підвищення освітнього рівня, збільшення інтересу до вивчення навчальних предметів, підвищення рівня прояву соціальної активності, інтелектуальної інформованості, соціокультурної компетентності учнів.

Розглянуті теоретико-методичні та технологічні аспекти використання ділових ігор у вищій школі, дозволяють зробити висновок, що ділові ігри мають величезний дидактичний і виховний потенціал, який здатний збільшити інноваційні ресурси сучасного вузу.

Також серед форм навчання, які дають позитивний ефект, повинні стати самостійні творчі і дослідницькі завдання по інтегрованій проблематиці. Контекстна природа історії та складність складу та змісту історичного знання зумовили необхідність використання в технології ділових ігор поєднання різних засобів навчання. Перевагою ситуаційних завдань, в порівнянні з навчальними завданнями, визначають їх проблемний характер, в якому закладені контексти майбутньої професійної праці фахівця. У діловій грі модельована система розглядалася нами як динамічна, що вимагало від учасників процесу гри вміння вирішувати «ланцюжка ситуаційних завдань».